про корпоративний блоґінг

(с) by Matusciac Alex

Корпоративний блоггінг — це єдина тема, до якої я поки що не можу підступити у єдиному форматі на практиці. Теоретична база є, певні пошуки та здобутки саме на ниві теоретичних досліджень, аналізу думок фахівців та способів вирішення тих чи інших завдань і викликів, які є перед корпоративним блоґером, - все це присутнє.

Потрібно виконати напрацювання певної практичної бази, а це не надто легко, зважаючи на специфіку українського ринку, на певний рівень закритості інформації та специфіку певних тематик, яких може і яких не може торкатись ІТ-компанія із українським капіталом. Де провести розмежуванням між тим, що “треба” з точки зору власника і дирекції, і ти, що “можна” і “спрацює” з точки зору мене як блоґера? І як при цьому не нашкодити результативності?

Ну ось приблизно такі думки запосіли мою голову останнім часом. Власне, ніхто не казав, що виписати цілісну стратегію буде легкою справою. Одначе, і з цим теж справлюся. Якщо серед моїх читачів є ті, хто має практичний досвід саме корпоративного блоггінгу, то буду щиро вдячний, якщо порадите якісь джерела стосовно складання інформаційної стратегії та менеджменту рішень щодо корпоративного блогу.

загалом покладаю досить оптимістичні сподівання саме на цей інформаційний інструмент не лише в рамках моєї діяльності, але й загалом. на моє переконання, стійкий інтерес компаній до просування засобами веб 2.0 - це запорука того, що корпоративна блогосфера в умовах вітчизняного ринку буде розвиватись. можливо, цей розвиток не буде носити постійний характер, але тенденції його збережуться саме до зростання, до появи конструктивних кейсів, моделей поведінки на інформаційному просторі блогосфери. З часом українські компанії дедалі більше будуть моніторити онлайн-репутацію, тому що неможливо увесь час сидіти в кущах, зображаючи "великий бізнес" за сімома інформаційними замками і трьома корпоративними парканами. А якщо і можливо, то досить недовго. Довіра до вітчизняного бізнесу і так не надто висока у світі; якщо ж пропагувати інформаційну закритість та десоціалізацію, то навряд чи можна досягти позитивних результатів.