Сьогодні в нас в країні - вибори. В черговий раз люди на щось сподіваються, про щось питають один одного, навіщось ставлять "галочки" та "хрестики". Мабуть, тому що - старші - підсвідомо, молоді - свідомо - ми всі хочемо нарешті після 20 років почати життя в НОРМАЛЬНІЙ країні, з НОРМАЛЬНИМИ цінами та якістю товарів і послуг, ліків та перевезень, з адекватними людьми в політиці та на екрані, із прозорими та зрозумілими правилами сплати податків, ведення справ, побачити нарешті обіцяні вже років із 10 "нові робочі місця", "гідні пенсії" та інші важливі складові, без яких ніяка адекватна країна сьогодні не може жити. Але ні, стоп: ми ж живемо без усього цього - і ніби нічого, звикли...
Інколи протягом цього місяця чув від знайомих "ти думаєш, ці вибори щось змінять". Я той "наївний чувак", котрий вперто вважав і вважає, що можливість і право обирати - одне із найбільших здобутків того часу, в який ми живемо. Про Союзі люди навіщо на вибори ходили? Партія ж одна була, кандидати однаково "за підтримки профкомів, обкомів" та інших "-комів". Але ходили. Знаєте чого? Не через бажання вплинути на щось. Через свіжий кефір, зефірні пряники, "докторську" ковбасу та гарячі ватрушки. Я серйозно: батьки і досі із посмішкою згадують, що від часів їхньої юності в 60-х і аж до 90-х фактично люди від 6 ранку йшли ледь не вчергу на виборчу дільницю, бо тільки так раз на 4 чи 5 років можна було придбати цукерки шоколадні, свіже молоко та смачні булочки. Булочки раз на 4 роки. Поколінню айпадів та нексусів, котре снідає щодня свіжою моцареллою чи витрачає 25 гривень на чашку кави, це здаватиметься дикістю. І навіть тим, хто і досі десь в невеличкому селищі прокидається щодня і йде на зміну на цукровий завод - і то оці булочки та "зефірки" раз на 4 роки будуть здаватись сюрреалістичною казкою. Але було ж.
Тепер на вибори ходять за обіцянки чогось нового. Традиція у нас така: щодва роки восени чекати на зміни - то президента, то парламенту. Інколи докладати до цього зусиль. Небагато: прийти і проголосувати, наприклад. Тільки тепер "зефірки" не дефіцитні. Старшому поколінню ще намагаються за це додати гречки чи накинути пенсійних бонусів (хоча б по 10 гривень до пенсії, "спасібо-міколі-яновічу-за-ето"). Молодше покоління на це не зважає. 2004-2006 молодше покоління хоча б трохи вірило в ідею. зараз і в ідею не дуже вірить.
Повільно, але ми починаємо вірити в себе. Хто шукає комфортних шляхів для себе на найближчу перспективу і не бажає докладати зусиль тут з різних причин - той "валить", закликає "валіть скорєй" ще й інших крім себе. Можливо, це правильний вибір для когось, не знаю. Знаю, що 90% тих, що поїхали та їдуть, не жалкують про це. Але мені не лише особисті обставини заважають "гострити лижі" на чужі країни, візи та паспорти. Просто не хочеться.
Не хочеться залишати те, де ти ріс, те, до чого ти маєш таку глибинну "слабку струнку" прив'язаності і деякої симпатії, чи що. Полишати рідних, знайомих, друзів - людей, які в принципі в нас роботящі і не позбавлені таланту, потенціалу та енергії, розуму, інтелекту - просто забиті буденністю та зневірою на дно, перебувають у інтелектуальному підпіллі чи внутрішній еміграції, чогось чекаючи. Раз на 4 роки проривається те чекання відчайдушною спробою піти і змінити так, як "у них" роблять: простою процедурою демократичного вибору. Поки що не виходить. Або виходить, але не так, як ми на те сподівались. Тому чекаємо на кожен екзит-пол із потаємною надією "а раптом цього разу не обламаємось, раптом нас - нормальних людей - стало більше за минулі 4 роки".
Так і тепер. Нам усім потрібні зміни. нашій країні вони потрібні. Нашим батькам, нашим рідним старшого віку, нашим племінникам і - в кого вони вже є - дітям теж потрібні. Ви ж не хочете виховувати дитину в чужій країні? А в своїй не хочете, щоби вона, ота дитина, жила в часи дикого рагулізму, корумпованої бюрократії та тупості, правда ж? Тому чого сьогодні не були на дільниці? "Вони" там знову все вирішать за вас. Але у вас ще є 2 години. Це просто так, на всяк випадок, ви там подумайте, можливо, варто все ж. Не за "зефірки" і ковбасу по 2,20. Не за "хто більше дав перед виборами". За себе. За своє життя і життя ваших рідних.
