"Работаю в банке, опыта набираюсь.." (с) (міні-нарис)

Куди йде людина, коли закінчує магістратуру за фахом “Фінанси”? Правильно: така люди йде в банк чи в іншу подібну структуру. Що там їй запропонують? Правильно: не менше 10 годин на добу нервової роботи, ніякого особистого життя, постійний стрес із розчинною кавою на додачу, виразку шлунку, синці під очима від нервів та недосипання і одвічну потребу носити краватки та сорочки жахливого рожевого чи пастельного “поросячого” кольору (за рівнем несмаку вітчизняні клерки та менеджери середньої ланки напевно випереджають службовців та своїх колег практично з усіх країн світу). Вже на 3-му курсі університету, потрапивши в саме таку атмосферу лише як споглядач-практикант (практикантам, які ні дня практики на момент 3-го курсу не мають, немає нічого іншого, аніж просто перекладати якісь папірці, вивчати славетну історію та переваги кредитування саме в цьому банку та писати свій звіт із практики і не морочити нікому голови), вже тоді потрапивши в цю атмосферу “надутих щік” та постійної нервової напруги, від якої, здавалось, самі собою починали кипіти численні чайники та кавоварки у відділах, я зрозумів, що глибоко помилився із дитячою мрією (коли мені було років 10, я мріяв стати банкіром, тому що це “багато грошей”). Коли ти зростаєш в країні, в якій злиденність та купони є невід'ємною частиною реальності; коли ти змалечку знаєш, що таке черга, дефіцит і не вистачає до зарплати; коли тетріс коштує 3 млн купонокарбованців, а за капусту та буряк , якою торгує твій тато — інженер із експлуатаційних систем — на ринку, щоб прогодувати родину, азербайджанці платять доларами, тому що “нєт другіх дєнєг, дарагой” - тоді в тебе не може виникнути інша мрія. Ти мрієш вирости, стати багатим, позбавити злиднів себе і своїх близьких. А образ банкіра для цього підходить якнайкраще. Надто якщо телевізор — цей непомітний вихователь кількох поколінь вже в новій, незалежній державі — постійно демонструє тобі картинку процвітання, впливовості, успіху та сексуальності тих, у кого є бізнес і є гроші. Банк — це гроші, гроші — це банк. Простенька формула з роками трансформується у світовідчуття, яке заохочують твої батьки. А потім ти на третьому році крокування до тієї самої мети потрапляєш в живий, а не кіношний банк, і розумієш, що вся казка — то лайно, а реальність не має із казковими поворотами долі та процвітанням нічого спільного. А заробітна плата менеджера-початківця — курям на сміх, і прожити на неї ні тоді, ні тепер практично неможливо. Так закінчується казка. І починається реальне життя. На момент, коли я вже перший місяць відпрацював на своїй першій роботі в якості маркетолога, написав мені один із колишніх одногрупників, який на той час активно освоював банк. Сьогодні він покинув цю марну справу; в даний момент, коли я пишу ці рядки,він десь “шабашить” барменом у Криму: 1 сезон у Криму приносить йому в 3-4 рази більше грошей, аніж постійне перебування в офісі в стані підвищеної бойової готовності до боротьби за процвітання якогось чужого дяді та в ім'я корпоративних цілей.
(с) липень-серпень 2009 р.