Sep 29, 2011

Про "активізм" як social media-синдром

На жаль - чи на щастя, хтозна - мова піде не про журналістів, які використовують соціальні мережі, а про явище, яке можна назвати "активізмом головного мозку" (чи "лайкізмом" - від бажання будь-що зробити "внесок у громадянську кампанію" шляхом натискання синенької кнопочки "like" під численними "воззваніями" до народу, спільноти, депутатів тощо).

Протягом кількох днів в мій скайп та фейсбук почали "падати" лінки на якусь чергову петицію "проти спалення тварин живцем", яке начебто відбувається в одному із українських міст (чи в кількох містах - я так і не збагнув до кінця) і начебто це все - в рамках підготовки до Євро-2012. Власне, цей невеличкий - здавалося б - епізод наштовхнув на певні роздуми.

За останні 2 роки разом із зростанням соціальних мереж зріс відсоток "диванних активістів": людей, які від щирого серця вважають, що для боротьби за свої чи чужі права потрібно вчасно "тиснути лайк та ретвіт" - і тоді Україна перетвориться автоматично на європейську державу. На вибори, акції протесту чи пікети ходити не треба. Не треба створювати комітети чи громадські організації із юридичною підтримкою та реальним представництвом районних та місцевих громад в органах влади. Не треба навіть брати до рук цеглину чи файєр і жбурляти їх в бік чуваків у шоломах та з гумовими кийками (найпримітивніша, але все-таки реально втілена, існуюча в реальному - а не віртуальному - світі форма протесту). Достатньо зробити ще одну філіжанку кави, увімкнути ноутбук чи айпад - і відчути себе "революціонером" та "небайдужим громадянином".

Шановні співгромадяни та співгромадянки тендітного (і не дуже) віку ніяк не зрозуміють, що революції та війни - це не гра в ретвіти та лайки; а захист прав - це не петиції в Інтернеті. Українському чиновнику середньої і вищої ланки давно монопісуально щодо ваших бурхливих "заворушень" у фейсбуках та твіттерах. Він - чиновник - не читає сайт Petition.org, не дивиться TED, а сторінку у Facebook та Twitter веде - в кращому випадку - за допомогою секретарів чи піарників, мало розуміючи, чого це раптом взагалі йому знадобились "всє еті люді". Він - чиновник - змушений ще якось реагувати на ЗМІ, статті в "Українській правді" та сюжети телеканалів, бо їхня аудиторія все-таки ходить голосувати на вибори.

А "диванні активісти" двічі підряд пишались тим, що ходять на вибори голосувати "проти всіх", або не ходять взагалі. "Диванні активісти" радісно тиснули лайки та ретвіти навесні 2010 року під час податкового протесту у Києві, але не йшли туди, щоб не отримати по голові від "космонавтів" (якщо раптом ті застосують силу до маніфестантів). "Диванні активісти" обурювались тиском на Олєйнікова та ПростоПрінт, аж поки бізнес ProstoPrint.com не було розгромлено, а сам Денис Олєйніков не залишив Україну. Тепер "диванні активісти" хочуть захистити тваринок простою "галочкою" під сторінкою в Інтернеті, яку навіть не процитує жоден телеканал ні в Україні, ні за її межами. І паралельно обурюються тим, що влада зовсім не зважає на їхні вимоги.

Хлопці та дівчата, розуйте очі врешті-решт. Лівія та Єгипет змінили владу не тому, що після збору тисячі "лайків" за відставку Каддафі чи Мубарака невдоволені мирно вимкнули мобільники та ноутбуки і пішли пити чай. "Партія піратів" здобула в кількох європейських країнах місця в парламенті не тому, що після флеш-мобу в соцмережах всі "забили" на перспективи вільного ПЗ та доступу до Інтернету і ніхто не пішов голосувати. РЕТА в Штатах створює інфоприводи та відстоює певні законодавчі ініціативи щодо тварин не лише тому, що фотографує на календарях оголених красивих дівчат та збирає "лайки" під відео-роликами "go green: it's sexy".

Якщо ви хочете допомогти в конкретній справі - то робіть її оффлайн. Якщо ви проти "пересувних крематоріїв" - то зробіть фотознімки вилову тварин, запишіть відео роботи цих "машин смерті", надайте документальні підтвердження, найміть юриста і передайте позов до якоїсь єврокомісії чи комітету. Picture or it never happened. Просто заспамити людям скайп та фейсбук проханнями "підтримати протест в Інтернеті проти спалення тварин" - це все bullshit.

Годі сіяти заразу "активізму", який кінчається там, де вже немає кнопки "like" і треба щось зробити в оффлайн-світі. Якщо ви хочете змінити стан речей в якійсь сфері - насамперед, встаньте з дивана.

10 comments:

  1. Під такою статтею натиснути like якось рука не повертається, хоча в принципі згоден з загальним посилом статті.

    Хоча, як на мене, основну думку все ж таки занадто перебільшено. У жодної дорослої людини немає (і не повинно бути) стільки вільного часу, щоб ходити на всі можливі акції протесту проти знущання над тваринами і їм подібні... І якщо я підтримую акцію, але вона не настільки важлива чи принципова для мене, щоб покинути роботу/відмовитися від відпочинку/пожертвувати сном/тощо - то варіант підтримки у вигляді "лайка" може виявитися цілком достатнім.

    На мою думку, якщо людина "лайкає" але не йде на акцію, то тим самим говорить: "Друзі, я вас підтримую (подумки), але для мене це не так важливо, щоб я витрачав на це час". І взагалі-то, має на це повне право.

    ReplyDelete
  2. Навмисно трохи перебільшив посил саме тому, що ходити на акцію можна і не ходити: можна пожертвувати грошей в фонд, який направду займається тваринами (той же притулок для тварин), допомогти знайти юриста, звернутись до знайомих журналістів і запропонувати їм зробити сюжет. Це теж будуть акції, а не слова. А "лайк" для більшості таких "учасників" лишається просто "лайком": він поширює інформацію дуже часто не серед тих, хто здатен діяти, а просто "заради поширення" без кінцевої мети. Втім, звісно - право кожного обирати спосіб, то моя позиція.

    ReplyDelete
  3. Мне мысль понравилась и соответствующую кнопку я нажал без тени сомнения. От себя добавлю: кнопки нажимать не плохо и даже нужно, т.к. это увеличивает уровень информированности о проблеме. И я полностью согласен с тем что "диванные активисты" считают что на этом их долг исполнен, они герои и борцы, и преисполненные чувства собственной важности они действительно сеют заразу среди общественного движения загоняя дозу пассивности и в без того не резвые ряды местных несогласных. В такой ситуации лучший способ это разделять он-лайн и офф-лайн протесты, ни в коем случае их не смешивая и не подменяя одно другим. Пусть "лайкающие" продолжают свою "лайку", но при этом осознают что это только замес теста, и без его выпечки огнём, жрать им это тесто сырым и лишь фантазировать о булочках)) Может осознав это у какой-то малой части появится желание выйти открыто. Дай-то Бог!

    ReplyDelete
  4. Морозов про це багато пише у The Net Delusion. Якщо ти ще не читав - раджу.

    ReplyDelete
  5. Не читав. За підказку дякую: обов'язково почитаю

    ReplyDelete
  6. :) де тут кнопка лайку?:) Зараз буду тиснути. Суть тих плюсиків і поширень, в тому, щоб інформація потрапляла в різні кола і спільноти. Проте, ця інформація потрапляє якраз лише до тих хто її ітак знає, а до виноватців вона абсолютно не дійде. Тому і дійсно треба робити оффлайнові події. Але, це вимагає багато часу, багато нервів і великого фанатизму, котрий здатен зібрати кошти і отримати підтримку. Більшість тих хто щось починає робити, після кількох негативних моментів переходить в розділ онлайнінсування...

    p.s. Але що поганого буде в підтримці цієї статті?:)

    ReplyDelete
  7. дякую за підтримку :)

    ReplyDelete
  8. Я закину на інші (політичні) ресурси з посиланням сюди? Ок?

    ReplyDelete
  9. Копії статті розміщено тут
    http://blog.i.ua/community/662/809959/
    і тут http://politiko.ua/blogpost70074
    з посиланням на джерело

    ReplyDelete

ПОПУЛЯРНІ ПУБЛІКАЦІЇ