День Незалежності у Вінниці (ч.1, багато фото)

Цьогорічний День Незалежності в нас пройшов не дуже гучно, але були цікаві моменти, які встиг зафіксувати, тепер от поділюсь із вами. Знімалося все на старий добрий Nikon D60 з кітовим об'єктивом (зараз саме в пошуку нової беззеркалки, на яку можна було б мігрувати) та з мінімальною обробкою в iPhoto.

Зараз в мене за вікнами поливає дощ, а 22-24 серпня погода була сонячною та приємною:

22-го святкування розпочалися з локального фестивалю "Скарби Поділля", який вже років 5 точно (а може й більше, я лише з 2007-го живу у Вінниці) проходить у Центральному парку міста:

 Скарби тут були не лише вишивані, полив'яні та саморобні, а й цілком їстивні та природні:

 Фестиваль проходить так: приїжджають представники з районів та сіл області, і кожен колектив привозить із собою рушники, вироби народних умільців, зразки врожаю та різну етнічну атрибутику. З того усього кожен колектив робить "світлицю". Публіка може гуляти між світлицями, безкоштовно все мацати, фотографувати, куштувати, міряти. В оздобленні кожен колектив проявляє свою фантазію як може:

 Підготовка усієї цієї краси займає доволі багато часу, тому учасники прибувають до міста приблизно о 7-8 ранку; сам фестиваль стартує зазвичай о 10-й ранку, цього року було так само:

 Символіка та національні прикраси – обов'язкова частина майжу усіх інсталяцій та композицій:

 Шкода, що це не продається :)

 Основна "фішка", окрім оцих світлиць – це учасники та учасниці. Зазвичай це – жителі все тих же сіл різного віку, котрі грають в самодіяльних ансамблях, гуртках чи інших подібних етно-колективах:

 Цього року було добре представлене гончарне мистецтво:

 Для гончарів виділили навіть окрему "галявину" (попри гучну назву, це був просто окремий клаптик алеї, де було розміщено гончарні вироби та гончарські "круги"):

 Бажаючі могли придбати посуд та сувеніри з глини, а також розпитати майстрів і зробити замовлення (якщо вам хочеться раптом чогось більшого за банальну миску чи макітру):

 Як на мене, основна помилка організаторів – це проводити подібні заходи в робочий час. В результаті навколо більше самих же учасників, аніж сторонніх глядачів та містян:

 Хоча випадкові перехожі теж звертали увагу і на деякий час залишались, щоб поглянути, що це тут діється:

Так поступово зібрався чималий натовп, ще й підігрітий інформацією про те, що незабаром приїде мер та губернатор (примітка – і вони приїхали, от тільки сфотографувати не зміг: здуру впхав до "нікона" 4 ГБ картку, ну і після 300 з чимось кадрів місце закінчилося):

 Якщо ви зайшли не через головний вхід (де висів баннер), то зрозуміти, що це тут таке, одразу було складно:

 Плетені постоли на будь-який розмір:

 Без короваю й калини немає України, ага:

 Ще шматочок тієї ж "галявини гончарів":

 А це – заслужена якась майстриня, котра розповідала саме в цей момент місцевому телеканалу, що на створення 1 виробу в неї йде від кілької тижнів до кількох місяців (залежно від складності) (і при цьому вправно плела кошики):

 Для тих, кого не влаштовують традиційні глечики:

 Від нетрадиційних інтерпретацій - до цілком традиційних свистульок:

 Практично один на одному сиділи телеканали та журналісти з різних місцевих ЗМІ та програм, тому навіть ось цю поважну пані за верстатом із сторічною історією доводилося "ловити" в перерві між кількома знімальними групами:

 Для тих, хто думає, що етнофести локальні – це збіговисько бабусь, є трохи більш молодих учасниць:

 Або й геть зовсім маленьких учасників:

 Можна було навіть побачити зразки такого собі "українського стріт-фешну":

 І безліч атрибутів в кольорах національного прапора:

 Ну і яке ж свято без танців:

 Чи без козаків:

 Взагалі при бажанні можна було наробити чимало фотостокових світлин на етно-тематику:

 Окрема тема  – це жінки та дівчата:

 Або майстри та музиканти:

Далі буде...