На 19-і роковини загибелі Віктора Цоя

В мене чомусь року так до 2001-го Цой та його глухуватий голос і доволі похмурі тексти "розкручених" в народі пісень асоціювались із численними передачами початку 90-х про Афган, Чорнобиль та серпневий путч гекачепістів (ну любили тодішні режисери усіляких документальних фільмів та передач чомусь експлуатувати "Группу крови", "Войну", "Звезду по имени Солнце" і ще пару патетичних творів "КИНО"). А ще пригадую: в дитинстві мене мама водила гуляти у парк, і там окрім монументу піонерам-героям та інших артефактів радянської доби були залишки бетонних стін від якогось будівництва, і на них величезними 5-метровими літерами чорною та білою фарбою було написано "В. ЦОЙ ЖИВ" і мілкими літерами - увесь текст "Звезда по имени Солнце". Я вічно допитувався в мами, хто такий той Цой, чого це він "жив" і що це за незрозумілі чуваки в чорному і з гітарами там збираються щосуботи. Але мама мені ніяких пояснень - наскільки пригадую - дати не могла (може через те, що вона таке не слухала:) ).

І таке сприйняття в мене було аж допоки не вийшов альбом із tribute на чергову річницю загибелі цього музиканта (правда, після цього альбому ціле покоління тих, кому зараз 17, впевнені, що "Кукушку" написала Земфіра, "Следи за собой" КиШ, а "Видели ночь" - молдовани...). А до музики Цоя більш ґрунтовно та серйозно я почав дослухатись вже аж 2003-2004 років, коли просто потрапили до мене усі альбоми, включно із рідкісними "квартирниками", демо-записами і міні-фільмами. А потім у мене десь із рік був період "цоєманії", коли всі ті альбоми і демки я заслухав до дірок, подивився "Ассу", "Иглу", декілька документальних фільмів про Цоя та "КИНО", купу любительського відео з концертів та репетицій, легендарний останній концерт перед загибеллю... А потім юність пройшла (бгг). З усього того мені ніколи не здавався Цой ні тим пафосним чуваком із підборіддям "вперед", як його звикли малювати фани; ні похмурим пророком із політичними текстами типу "Муравейника" чи "Нам с тобой"; ні "останнім романтиком" із "Это не любовь", "Восьмиклассницей" і т.п. Мені здавалось - та й досі здається, що був він просто звичайним задумливим молодиком, який просто гарно "врубався" у свою музику, любив те, що писав і про що співав. А решта - від легенд фанів до іміджу, придуманого Айзеншпісом - то все мотлох і не має ніякого значення. Вічна світла пам'ять.