Этот пост опубликован в то время, когда я в отпуске.
На вулиці буяв типовий червневий полудень. Крізь зелень паркових дерев Місто видихало пари бензину, пилюку вулиць та важкі емоції пересічної сірої маси, ковтаючи у підземні переходи нові і нові порції самозаглиблених, замислених, засмучених, закоханих та замозахоплених…
Він вже півгодини намагався поїхати у потрібному йому напрямку. Але усі «маршрутки» були вщерть набиті людьми. На зупинці юрмилися студенти, бабусі, неформали, підстаркуваті чоловіки із шкіряними портфелями та молодики із «барсетками» у дешевих костюмах. Все як зазвичай у «годину пік». Над зупинкою чадний дим численних сигарет змішувався із автомобільним гарчанням двигунів, голосними розмовами, бензиново-алкогольним чадом та запахом сухого міського асфальту.
Його погляд стомлено ковзав по обличчях, спинах, потилицях. Ніби величезна рухлива сіра стіна. Зовсім випадково він помітив біля бордюру дівчину років шістнадцяти. Попри неймовірну спеку, вона була вдягнена у чорні широкі джинси із нашивками, чорну обтягуючу футболку та чорно-білі кеди. На спині – невеличкий рюкзачок із стилізованою готичною літерою «А», теж чорний. Волосся чорне, зібране у «кінський хвіст» білою стрічкою. Вона була надзвичайно блідою серед засмаглого натовпу; її молочно-біла шкіра, здавалось, була мармуровою – він міг би стверджувати, що бачив синюваті прожилки кількох вен на її лівій напівзігнутій руці.
Вона напружено вдивлялась кудись у лише їй відомому напрямку. В той момент, коли вона поворухнулась, і він побачив її обличчя, він міг би заприсягтися, що в її широко розкритих сірих очах застиг важкий смуток. Вона повільно пройшла крізь натовп, повз нього і наблизилась впритул до бруківки. Тепер вона стояла так близько, що якби він ступив крок і простягнув руку перед собою, то торкнувся би її плеча.
Щось ніби підказувало йому: «Заговори з нею! Заговори!» І в той момент, коли він вже ступив вперед, дівчина раптом заплющила очі і, глибоко вдихнувши, різко рушила з місця прямо під колеса авто, що на повній швидкості проминало зупинку саме в цей момент. Це було ніби в кінофільмі – просто і жахливо. Він не міг потім згадати – як не намагався – ЯК САМЕ це сталося; пам’ятав лише, як дико завищали гальма (терпіти не міг цей «штамп», цей клонований книгами і фільмами вираз, але саме так і сталося), як закричали люди, як довкола знялася метушня, хтось кликав на допомогу, хтось кудись дзвонив, переляканий водій, блідий, із тремтячими руками, намагався щось комусь пояснити… А посеред людської круговерті, поруч із ним, стояв чоловік років тридцяти, кремезної статури, у потертому джинсовому костюмі, рокерській «бандані» та у темних окулярах, і задумливо споглядав усе, що відбувалося:
- Раммштайн…
- Ви щось сказали? – рвучко обернувся він до чолов’яги.
- Та я кажу «Раммштайн»…
- Тобто?
- Містечко є таке десь в Німеччині. Там свого часу сталося те, що в нашому Скнилові. За дві хвилини загинуло кілька десятків людей. А починалось все гарно… З авіа-шоу… Потім так назвали відомий рок-гурт, - поблажливо поглянув на нього «рокер».
- І до чого це все? До чого це тут? – він змахнув рукою в бік проїжджої частини, де вже утворилась тіснява, замигтіли вогні «швидкої» та ДПС, метушилися якісь люди у цивільному.
- До того, хлопче, до того… «Раммштайн» означає «жодних хеппі-ендів». Якби гарно все не починалось, фінал трагічний і непередбачуваний. Ні ти, ні я – ми нічого не в змозі змінити. Колись її батьки чекали народження доньки і понад усе хотіли, щоб вона була щасливою. І навряд чи хтось із них передбачав, що за якихось півтора десятки років вона кинеться під «іномарку»…
Чоловік спроквола закурив. Його обличчя залишалось незворушним. А юнак розвернувся і, не відриваючи очей, вдивлявся у юрбу, де в машину «швидкої» вносили ту, котра ще десять хвилин тому стояла біля нього на зупинці. Симпатична. Жива. Вдягнена у чорні широкі джинси із нашивками, чорну обтягуючу футболку та чорно-білі кеди. На спині – невеличкий рюкзачок із стилізованою готичною літерою «А», теж чорний. Волосся чорне, зібране у «кінський хвіст» білою стрічкою. Вона була надзвичайно блідою серед засмаглого натовпу…
На асфальті поруч із бордюром лежав один із розшнурованих чорно-білих кедів. Він помітив: біла шнурівка кедів стала темно-червоною.
15 червня 2007 року (23:08)
Домены и хостинг по лучшим ценам. Для Украины и России
Пресс-релизы и контекстная реклама для В2В / В2С компаний стран СНГ
No comments:
Post a Comment