День Перемоги в історії жителів одного села

Буквально за місяць до 9 травня 2013 потрапив до рук унікальний запис: відзначення Дня Перемоги 9 травня 1995 року в с. Соколівка Вінницької області, - в рідному селі моїх батьків. Унікальність запису полягає не лише у тому, що його знято на любительську відео-камеру в часи, коли у 90% населення не те що відео-камер, а й грошей не завжди було.

На цьому 2-хгодинному відео - близько 200+ бойових ветеранів лише з одного села в Центральній Україні. Вже 2005 їх залишиться близько 25, а в травні 2013-го - лише 4 живих.

Практично усіх цих людей, з котрими розмовляє оператор закамерою, котрі розповідають про свою участь у боях, блокадах та форсування, - усіх цих людей станом на травень 2013-го немає серед живих. Мого діда також нема: він пройшов війну з 19-річного рядового до офіцера, повернувся у 24, був і під Сталінградом, і увійшов в Берлін; прожив довге і непросте життя, був агрономом та головою колгоспу, мав і бойові, і трудові нагороди; помер в лютому 2010 року після хвороби.

Цей аматорський фільм - хоч і в поганій якості та із "плигаючою" картинкою - я хочу показати вам. Тому що вже ніхто не розповість і не згадає те, що згадували і розповідали вони. Це всього лише люди одного невеличкого села менше ніж на 1 тис мешканців. Вони доклали свою частку крові, праці, ран, болю та втрат для того, що ми з вами сьогодні спілкуались, раділи життю, мали свої радості та свої проблеми - але жили. Істина - вона десь посередині. Не в "георгіївських стрічках" чи корпоративних прапорах політичних сил, котрі хочуть "приватизувати" право на "спасібо-дєду-за-побєду" і рядять усіляких "калісніченків" та найманих статистів у форму ЧерАрмії. Істина - вона в старих обличчях оцих людей, яких вже немає. Згадаймо їх сьогодні...