тренд чи необхідність

"Одиночество в сети" (кадр)


Можешь ему сказать, что мы не женщины - мы бизнес-единицы
(с) наша замдиректора по внешсвязям в переговорах по телефону

Мода проходит, стиль остается
(с) Коко Шанель

Когда ты на пике, готовь следующий
(с) Дональд Трамп

Так вот что такое Слава: Одиночество
(с) Коко Шанель

В восемнадцать лет мужчина обожает,
в двадцать любит, в тридцать желает обладать, в сорок размышляет.
(с) П. Кок

Давно не виделись, дрейфишь
спросить, кто знал мои руки,
кто украшал мои губы,
кто обессиливал нежно,
кто раздевался бесшумно.
(c) Ночные Снайперы

Все равно, скажу я вам, если вы романтик, вам понравится.
Только надо вовремя выключиться. После объятий в аэропорту! И хорош!
(с) из случайной рецензии на экранизацию "Одиночества в сети"
.....................................................................

Сьогодні в мене настрій з маленький фрагментиків, що накопичились за тиждень. Він міниться і грає на сонці, ніби калейдоскоп, перетворюючись на потік думок, цитат, шматків відео, картинок, фото, дивних відчуттів, цікавих розмов, знайомств у мережі і просто різних відчуттів. ТОму я накидуватиму їх невеличкими цитатами, прошарками, знімками реальності. Це зараз, бачу, набуло розповсюдження. Але справа не в тренді. Справа - у світовідчутті (-почутті, -передчутті, -чутті, інші спільнокореневі із "чути" та "відчувати".. навчитись останньому значно важче).

итак...маска, я тебя узнала! Отшельник

Именно этого человека всегда можно видеть в стороне от толпы. Он умеет обставить это дело так, словно его уединение - это и есть самая привилегированная позиция в обществе. Для него так оно и есть. Увы, чем скорее вы признаете, что человек - существо социальное, как ни крути, а общение необходимо каждому, тем больше пользы принесете себе. К тому же, когда находишься на обочине, основное движение проходит мимо тебя. А вываривание в собственном соку не особо положительно влияет на личностный рост, который вас так заботит. Даже гении читали чьи-то произведения для вдохновления.

Пройти тест

Фінал робочого тижня - під знаком очікування чогось незвичного. Музика. Багато музики. Виходити з офісу під Guano Apes "Anne Claire". Напружений день. З офісу додому - о пів на сьому. Втомлений. Роздратований. У вас коли-небудь не проходили імейли понад 2 Мб через корпоративну адресу? Отож бо й воно.. А ще як це - важлива презентація для участі компанії в інвестиційному конкурсі. Але всім паралельно. Ну то й мені фіолетово у крапочку. Відправив з особистого мейлу, відчуваючи ненависть до локального поштового серверу та гордість за свою пошту на Гуглі.

Вечір - дивний. Незвичний і незвичайний. В моїй асьці більшає ще одним контактом, який набуває якоїсь ваги. Якої - ще не вирішив. Ми багато спілкуємось, жартуємо і говоримо цілком серйозно. Ми ніби придивляємось до тих, ким є насправді. Чи ким хочемо бути насправді. Мережа все змінює. У вебі люди і справжніші за себе у реальності, і одночасно носять маску, яка захищає від стороннього прискіпливого ока. Питання лише в тому, кому довіряти і навіщо. Гарна розмова завершується гарними побажаннями один одному та обіцянкою почутись завтра, тобто у суботу.

Субота. Скільки б не відкладав, але антибіотики пити треба. І не хочеш, а доведеться. Сонячний ранок. Неймовірний і красивий, місто повільно загорнулось в тепло, золото і ласкаве павутиння відчуттів. А центр ще й огорнули звуки джазу. Хтось придумав дуже гарну традицію запозичити у Києва.. Ти йдеш, а музика - джаз, лаунж, соул, без вокалу, лише музика- лине слідом за тобою по головній вулиці міста. Сонце. Золоте листя. Повно стильно вдягнених людей. Перша прохолода. Я обожнюю осінь у жовтні саме за цей соковитий сонячно-золотавий мікс почуттів і зовнішності, за візерунки неба, за спокіно-сині півтони між білими хмаринками і золотаво-обважнілі гілки дерев. Кінофестиваль фільмів Хуліо Медема (я його пропустив.. дарма, мабуть.. нічого, це не найгірше, що буває у житті). В мене немає нових малюнків, але повно нових думок та нових ідей. Блукаю по місту, чесно тягаючи у кишені куртки цифровика, але кадрів осені немає таких, щоб спіймати. Глибоко вдихаю тепле, але осіннє повітря. Вперше за тиждень роботи сприймаю небо.. Йду в "Емпік" і звідти виходжу - хай живуть ФОЛІО та вітчизняні літератори!! - із одразу трьома книжками від Сняданко, Поваляєвої та Роздобудько. Справа не в "розкрученості", справа в щирому інтересі. Тоненькі невеличкі книжки, а в них - теж чиїсь заплутані чи розплутані думки. Маю що читати. Фотосетів не буде (порушую свої ж правила), тому просто погулявши та купивши книжок, йду додому.

Трішки працюю, щось роблю, дивлюсь "Мої чорничні ночі", від чого отримую просто колосальне задоволення (Віко, дякую за подарунок!!!). Але ще не здогадуюсь, яким буде вечір. З Нею - моя перша розмова. Теплий голос, гарні думки, позитивні враження, трішки жартів і невловимий серпанок жіночності та кокетування (але не того, попсово-гламурного і неприємного на смак, а якогось тонкого, кришталево-невловимого..). Вперше я розмовляю із абсолютно незнайомою дівчиною близько трьох годин мобільним телефоном. Unreal. Ключова фраза "так не бывает! - нет, еще и не так бывает.." Щасливий по-дурному, хоча й не бачу поки що можливостей.. лише мрії. Ми купаємо один одного у цих мріях, як у хвилях чогось дивного, кришталевого, незрозумілого.

Неділю я вже чомусь погано записав у своїх щоденниках свідомості. Лише "Касабланка" англійською - надзвичайна. Тепер таких фільмів не роблять, витримка 1942-го року дається взнаки. Цей фільм і справді особливий (Віко, ще раз дякую!!! обидва диски - суперові). А ще ми знову розмовляємо, тепер вже не так гаряче і піднесено, просто спокійно. Мені з Нею затишно, попри усі "але", "хоча" і "ні". Хай і це минеться - пусте! А якщо не минеться? .. Тоді добре. Дуже добре. Поки що маємо лише телефони, мейли, смс вранці, наші розмови. Цінуймо те, що маємо. Певна річ, що ні Її, ні мої батьки не можуть збагнути, що відбувається.. але чи самі ми можемо збагнути, яку історію почали... поки що це просто випадкова історія. Я не хочу заглядати за отой поворот, за яким усе може стати туманом або діамантом. Я борюсь із собою, із болями в душі і в тілі, із своїми страхами і складними моментами в житті..

Понеділок - він важкий своїм ранком, позитивний від Її смс-ки, він гнітить мене роздумами, відчуттям перевернутих нутрощів, жеменею пігулок, дивним настроєм.. він дає шлях трамваям і автівкам. А ще ліричний інді від Sigur Ros дзвенить у мене у вухах.. А ще в мене є Вона. Байдуже, що буде потім. Ми просто є..

Ось, мабуть, і вийшов той самий обіцяний кілометровий пост.. Про осінь і життя. Нещодавно бачив у трамваї двох дітлахів: брата і сестричку, їй років 10, йому років 6 - 7. Вони заглядали через двері у вітрове скло трамваю і гомоніли про щось своє. Вона показувала йому пальчиком на цікаві машини, а він щось серйозно їй розказував. Ці двоє дітей нікого навколо не помічали, занурюючись у світ своєї уяви, і тішились світом і золотом осені.

Дедалі більше помічаю, як дорослі намагаються відтворити таких дітей у своїй душі, зрозуміти світ очима і емоціями, а не розумом. Що це - тренд емоційного покоління чи необхідність стати ЛЮДЬМИ?

"Гарні речення стануть дещо зайвими.." (с) (Скай)

Мабуть, тут забагато думок. Але вони мої. Дарую їх вам. Розберіть їх на сувеніри. На маленькі метелики щастя чи смутку. Помічайте те, що відбувається. Отримувати кайф від секунди - попри те, що далі може не бути нічого або буде все - це чи не найважче призначення для покоління, яке намагається поглянути на світ новими очима.


Гарного вам усім дня.