віра на продаж, мощі на гастролі

хай вибачать мені глибоко (чи "типу глибоко") віруючі люди, але я не розумію фішку церкви східного обряду із возінням чудодійних мощей. в чому полягає сенс возіння містами України відрубаного пальця, руки чи якоїсь іншої купи кісток кількасотрічної давнини заради втішення якогось містичного поклику чи як його там називають..

за квартал від мене в один бік - православний храм (дивне слово "православний" - від "правильно славити".. то що - католики славлять Бога неправильно?! завжди те мене цікавило...), в інший бік - костьол Дочок Милосердя Каносіянок. православний храм сьогодні схожий на велетеньский вулик саме через привезення мощей.

взагалі, у живих якесь антиприродне прагнення мертвечини: готичні хлопчики-дівчатка, фотосесії на кладовищах, телетрансляція поховальних церемоній, мандрівки пошматованих тіл святих тисячолітньої давнини, голосіння як окремий жанр національного фольку...

в храм цілісінький день не зменшується черга із майже півтисячі людей, і людей стає дедалі більше. зупинка та тротуари буквально паралізовані; віруючі бабусі, дівчата та просто люди, яким робити нічого і хочеться повитріщатись на "лєгендарниє мощі", випадають, немов стиглі яблука, з тролейбусів та маршруток на зупинці біля храму.

навпроти - декілька машин даїшників, які ліниво дірмають на сонечку, помахуючи смугастими жезлами, і змушують помітно нервувати водіїв, які ще після перекриття вулиць на День Європи вчора не відійшли, а тут вже мощі одразу...

поміж ногами віруючих калатають лобами об землю, ниють, тягнуть руки та буквально хапаються за випадкових перехожих численні каліки, каліки-симулянти, симулянти-каліки та бабусі, схожі на усі фільми жахів одразу (у мене десь таке відчуття, що на великі свята чи значні події з якихось темних закавулків та загублених у нетрях спальних районів квартир виповзають на світло всі ті, про кому Її Величність Доля прочовгала безжалісно своїми гріндерсами, залишивши навіки каліцтво чи моральне, чи тілесне, чи обидва одразу).

все це перебуває у стані сонного дзижчання та передчуття чогось особливого, аж допоки усі ці персонажі не потрапляють всередину храму. а за 10 хвилин виштовхуються звідти у зустрічному потоці людей і так само швидко намагаються увіпхнутись у тролейбус, який відвезе їх до спального району. гастролі благодаті...

фото не робив: це не цирк та й прикметного у тому нічого немає. механізм працює тисячоліття, тільки типологія мощей трішки змінюється; а все решта - як завжди. ось хіба що тепер замість віслюків чи верблюдів - тролейбуси...