похмурі думки про сірі будні: Поваляєва "Ексгумація міста"

загалом у мене є схильність до скуповування чи викачування сучукрліту. у випадку із Поваляєвою та її "Ексгумацією міста" то була данина модному імені радше за поклик чи власний інтерес (і до речі - один із двох випадків, коли я збагнув, що не треба купувати книжки, керуючись модою чи тим, що "про цю книжку багато пишуть / говорять / сперечаються"... зазвичай люди пишуть і говорять про фігню)) )

цей міні-роман - той самий випадок "не-ведись-на-тренд". похмуре пережовування думок та потік свідомості настільки безсистемний, що часом книжка вже незрозуміло про що і навіщо. залишає таке само похмуре враження. сірий кежуал і безпросвітна нудьга, коротше кажучи. і ти лізеш крізь ці мовні хащі, а по той бік ніяк не можеш збагнути "а що усім цим авторка хотіла тобі сказати: чи то що життя фігня, чи то що фігня - це життя". вердикт: читати у стані невизначеної депресивної нудьги для катування мозку.

«Эксгумация города» — роман в новеллах, которые создают образно-стилистическое единство и складываются в целостное видение химерной урбанистики. Это книга о жизни, рефлексиях и эмоциях аутсайдеров, лузеров, представителей маргинальных субкультур. Она украсит книжную полку любителей «классики психоделической литературы» Берроуза, Керуака, или современных ее представителей — Ирвина Уэльша либо Чака Паланика.

ОН приходит домой и узнает, что его девушка Лика (другой вариант имени в тексте — Эля) умерла. После нее остается много текстов: записок, размышлений, дневников.
Фрагменты этих текстов вплетены в дальнейший рассказ, это — эскизы впечатлений, кадры из жизни, эмоции, сны, наркотические видения и т.п. Это и персонажи вроде психически больной девочки, которая сделала 2220 рисунков левого глаза; Гнеся, чьи руки всегда в кетчупе; Ирины Владимировны, которая боится бумажной вермишели, которая выходит из шредера. Это секс Эли с незнакомцем в метро и одновременно — диалог посторонних, которые наблюдают за этим процессом с метафизических высот.

Сюжеты служат декоративным фоном для чувств и впечатлений героини. Лика ходит по городу, то вспоминая какойто фестиваль кино, где она курила канабис с незнакомцами, то рефлектирует над сущностью города. Неожиданно найдя у себя в кармане пачку денег, она не знает, что с ними делать, и, наконец, пересылает их своим друзьям-музыкантам.

Неожиданное, случайное окончание книги выглядит достаточно условным — также рассказ можно было бы оборвать на полуслове где-либо.
По мотивам этой книги написана музыка и выпущен CD (авторское прочтение фрагментов текста под музыку в исполнении оркестра классических инструментов).

(с) тут

з усім згоден, ось тільки порівнювати ЦЕ із Чаком Палагнюком - це знущання над останнім, тому що він помер би від нудьги, читаючи цей доволі посередній потік словобуду (кажу вам як прихильник Чакових творів, усіх без винятку, навіть найбрутальніших). це не урбаністика, любі мої, це просто фігня. велика фігня про маленьку пересічну українку, яка хотіла бути крутою неформалкою, а опинилась там, де опиняється будь-яка фігня. знайомство із сучукрлітом, розпочате з цієї книжки, ризикує на ній же і закінчитись, тому краще НЕ читайте ЦЕ. 15 гривень за книжечку, але відверто кажучи - і цього шкода. стоїть на полиці, якби у нас в місті був рух буккроссерів - віддав би із радістю, може, хтось преться від подібної літ-ри...