ніжний кежуал: Іра Цілик "Післявчора"

знаєте, є сучукрліт, а є сучасна українська література. сучукрліт - це Карпа, Поваляєва, Чех і іжє с німі. вони бескінечно індивідуалістичні, попсові своїм тяжінням до неформату і тому - схожі на все те, що ти вже вичитав у Паланіка, Рю Муракамі, Бегбедера та Вайсбергер чи ще когось. а сучасна українська література - це те, від чого виникає тепла посмішка і безліч думок про те, про це і ще про щось. Іра Цілик та її повість "Післявчора" - саме з цієї категорії.

Вона, збиваючись, читає два уривки зі своєї повісті, і люди намагаються тримати свої очі від цілковитого округлення, бо текст вражає. Вражає своєю зрілістю, стилістичною витриманністю, живою мовою, цікавими історіями і спостереженнями, етсетера. Дуже приємно, коли видаються молоді літераторки, навіть літераторко-режисерки, і це не шопопало, а дійсно приємна література.

(с) тут

головна героїня повісті Кіра Буцім живе і про це і є книжка. вона просто ЖИВЕ, спостерігає, мріє, помічає, згадує, нервується чи радіє. вона не колотить понти подібно до героїнь Карпи чи не вантажить нас кілотоннами своїх депресивних альтерего як у Поваляєвої, і не циклиться на фемінізмові та чорт-зна-чому неначе героїні Забужко. вона вийшла ЖИВОЮ, цілісною, відкритою, трішки наївною, теплою і схожою на ту саму "дівчину з квартири навпроти", якої так бракує у сучасній українській літературі.

Кіра Буцім, або Кіра Бу – головна героїня книги Ірини Цілик «Післявчора». Перший рядок свого твору авторка розпочинає так: «Мені хочеться почати з пальців її ніг...» Зовнішня характеристика Кіри Буцім є досить специфічною, оскільки Ірина відразу ставить акценти на такій «дрібноті», яку, на перший погляд, годі роздивитися, а саме: «щілини між мізинцем і сусіднім від нього пальцем ноги» . Власне, саме ота щілина «тепла, рожева, ледь помітна, вона натякає на прихований тваринний магнетизм і вогку жіночність». Поглиблена увага до деталі – ось одна зі складових стилю Цілик. Авторка підкреслює, що у житті нічого немає зайвого: дрібнички, на перший погляд позбавлені сенсу, насправді складають невід‘ємну частку буття, а саме – філософію жіночого буття. Для Кіри Буцім важливо бачити людину та її оточення не ззовні, а зсередини; занадто яскраве ніби забиває особистість, позбавляє індивідуальності. І саме тому авторка так щедро додає до своїх текстів «дзенькання ложечок, насипання, наливання, уривчасті розмови, шурхіт ранкової газети…» Уся ця «буденщина» не дозволяє людині перетворитись на мертву пластикову ляльку у лоні мегаполісу.

То хто ж ВОНА, Кіра Буцім? Прочитавши невеличку довідку про авторку та порівнявши деякі біографічні дані її героїні, знаходимо дещо схоже. Ірина Цілик (авторка поетичної збірки «Ці») є режисеркою за фахом так само, як і її героїня Кіра Буцім (за короткою версією «Бу»). Автобіографізм як одна із яскравих рис жіночого письма: емоційність та відвертість, ліризм та суб‘єктивність.

Життєпис Кіри Бу триває у двох часових зрізах: минуле-теперішнє. Минуле героїні тісно пов‘язане з історичними подіями країни, в якій народилась і котрої, одного дня, просто нестало: «…пішовши за тиждень до третього класу, Кіра дізналася, що вона вже не стане піонеркою, а назавжди лишиться жовтенятком». Відповідно до часових комбінаторик сформована композиція книги. Читач має змогу познайомитись із дитинством та юністю героїні: це така собі ретроспектива з уст уже дорослої Кіри Бу. Хоч і «дорослою» Кіра іноді виглядає досить умовно – так звана дитячість (або інфантильність) як мірило справжності та відвертості є рисою якщо не характеру, то однією зі складових її внутрішнього світу. Власне, саме «подорослішанням» і закінчуються останні сторінки книги, бо, як пише Кірина подруга, - «це не так уже й погано – те, що ми подорослішали» .

(с) тут

гарна книжка, добре, що пощастило віднайти останній примірник у продажу на полицях ЕМПІКу, де "Післявчора" була чомусь запхана в найдалекіший куток на нижній полиці (вочевидь через непопсовість прізвища (Карпа та Забужко буквально тицяються в очі з середніх полиць) та через зовсім неяскраву обкладинку). рекомендую.