Про ліриків, мазуриків та демо-карт-ію

Послухав запис виступу Ліни Костенко на ювілеї-презентації (дяка Лесі Оробець за те, що виклала його у своєму ЖЖ - хоча б хтось із депутатів ВР приносить інформаційну користь людям:) ). Почитав публікацію "Фактор Герман" в УП . Побачив по ТБ чергову "гаварящую голову" Кремля із пропозицією (!) заснувати союзну державу із центром в Києві (кияни, тіштеся, скоро у вас буде столиця "славянскаго" світу - і почнуть до вас їздити таджики, молдавани, чеченці та інші "брати", заробляти на шмат хліба). І подумалось мені, що не врятує країну ніщо, окрім доброї, міцної, булатної сталі молота.

От би бахнути отим молотом по мозковим центрам
громадянам із ліричною вірою в те, що буде все добре;
ідеологам з промовами про те, що стане все краще;
лірикам із вірою в творче начало і духовність
серед вбогих духом і позбавлених іншої схеми, окрім "дім-офіс-дім" та жвачки новин по ТБ;
спритним хлопакам та жіночкам
із мандатами депутатськими, і гарним минулим, а ще кращою перспективою;
планктону, що вірить у демо-карт-ію - мистецтво переставляння карток для голосування;
євангелістам економічним - які вбачають у соціалізмі та рівності виплат,
піднятті пенсій та зарплат робітникам і селянам - у цьому вбачають економічне майбутнє країни, -

вклонитись доземно - побіжно - попереднім двом президентам
за бардак та світлий тунель із темним кінцем

І щоб дійшло нарешті. Бо має дійти. Мусить. Ну хоча б колись.