15-річний Сашко Лаврентьєв - про Україну

СВІТЛІЙ ПАМ'ЯТІ МОЛОДОГО УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА,
ЯКОМУ ЗАВЖДИ БУДЕ 16 РОКІВ

Рік тому йому було 15 років. Дізнався я про нього не з інету чи з Гугла, а з... друкованого календаря, який батьки купували бабусі на цей рік. У хлопця - дефект межсерцевої перетинки і купа операцій "за плечима". Втім, вітчизняні лікарі навіть у столиці "махнули рукою" на хлопця: "Ви мене зібгали, як папірець, і тепер викидаєте у сміття" - якось вигукнув 15-річний пацієнт на чергові відмовки іменитого київського лікаря. Якщо вірити торічним даним, хлопець станом на 2009 рік жив у Полтаві, в гуртожитку, із матір'ю, йому 16-й рік.

Земля хитнулась і зійшла з орбіти.
Розтанула Вкраїна уві млі.
Іще одну ілюзію розбито.
Побільшало зневіри на землі.

Будинки наче пилом припадають,
І десь кричать високо вдалині,
Із вирію вернувшись, - відлітають
Нікому не потрібні журавлі...

В країні - знову лайка до нестями.
Орач цинічно кида плуг і поле.
...Аж хочеться летіти з журавлями
Й сюди не повертатися ніколи.

Та рід мій не із зрадників-іуд, -
Мій біль, і щастя, й доля моя - тут.
Хай ті, хто горло рве за ласими шматками,
Летять із України з журавлями.

Поки в нас є 15-річні, які пишуть такі вірші і мислять саме так, - ніякі колабораціоністські угоди та "расєйщина" і "табачніковщина" нам не страшні. Вірмо в себе.

UPD: погуглив, дізнався, що 6 лютого цього року Сашко Лавреньтєв помер після інсульту та набряку легенів.

—Терпи! — шептали. Я терпел.
—Ты подожди! — сказали. Ждал.
—Всяк чашу пьет свою. Я пил
И на судьбу не нарекал.
И говорил я невпопад.
И оказался не у дел.
И мой вишневый буйный сад,
Чуть вспыхнув, сразу догорел...
Кадр черно-белого кино —
Шуршит опавшая листва...
А мне давно уж все равно.
Одни слова. Одни слова...

(с) він же, один із останніх віршів

«Мені дуже погано, — писав Сашко 16 січня своїй подрузі Жені Давидовій з Таганрога Ростовської області, з якою познайомився на сайті гри «Найрозумніший». — Гірше. Я реально вмираю. Женько, напиши листа ще якому-небудь Путіну, а то я боюся, що вони (керівництво медичного Центру — Авт.) гроші привласнили і нічого не будуть робити. Може, вони взагалі чекають, щоб я здох?»
У листі іншій приятельці, уже після інсульту, за два тижні до смерті, Сашко написав великими буквами (коли зір трохи відновився): «Дихати боляче, начебто в легенях сидить юрба їжачків. Не можу ходити, лежу, як земноводний крокодил. Кашляю всю ніч, і серце болить. Ну, розбудіть хтось мене! Адже так не буває! Інсульту у шістнадцять років не буває! І тупих лікарів у Москві не буває!»

(звідси)