Передчуття осені

Невловимо короткий - усього в декілька тижнів довжиною - проміжок часу, котрий передує "оксамитовому сезону", той, що я називаю часом передчуття осені. Ранки стають холодними, а сонце сідає на годину чи півтори раніше; небо все частіше вкривають хмари; вітер вже не гріє, а промені сонця лягають вже під іншим кутом. А ще раптом помічаєш, що ластівки майже непомітно зникають, їх все менше і раптом раз - і одного ранку небо затихає, метушня там припинилася, вони полетіли...

А в місті більшає людей та машин: всі повертаються у місто. Засмага хвилею затоплює вулицю: кожен везе із собою мітку літа, знак, котрий зникне за тиждень-два - колір шоколаду та міді, розлитий по шкірі численних відпочивальників-мандрівників із далеких азійських та морських перельотів чи поїздок на херсонське узбережжя.

І ще передчуття осені - це яблука, ягоди кизилу, різноманітні овочі, червоні та зелені кольори, злиті в єдину палітру і перемішані із густим зеленим та помаранчевим, заховані до певного часу за скло та в воду - зцукровану чи просякнуту сіллю