Про кіно: "Hemingway & Gellhorn" (2012)

Давно не писав нічого про фільми (можливо, тому, що занотовувати про серіали не так цікаво - та й більшість серіалів, котрі зараз дивлюсь, відомі чи не усім: від домогосподарок і школярів до топ-менеджменту). А тут ми маємо історію стосунків Хемінгуєя та американської журналістки, котра стала єдиною жінкою, що домоглася розлучення із письменником.

Genre: Drama
Director: Philip Kaufman
Writers: Jerry Stahl, Barbara Turner
Stars: Nicole Kidman, Clive Owen and Rodrigo Santoro

Ніколь Кідман в 2,5-годинному епосі "Hemingway & Gellhorn" (2012) від НВО виглядає чи не найпереконливіше з усіх героїв картини. Із історії глядач дізнається про те, що Ернст Ґемінгуей був не героєм хіпстерів та автором "загубленого покоління", а військовим хронікером, шибайголовою, скаженим пияком, ловеласом та воякою, котрий буквально гинув без війни: якщо війни не було, то треба було воювати із собою, із дружинами, зі світом, із ворогами - якщо ж і їх не було, тоді криза і чорна нудьга огортала його. Зрештою, фінал драми - наліпки-нарізки із кадрів з Аушвіцу, Дахау, депресії, пияцтва, лікування електрошоком та самогубства - це такий вінегретний контраст із яскравим та розгульно-ризиковано-героїчним "іспанським" періодом Хемінгуея (цьому періоду присвячено, власне, більшу частину картини).

Зрештою, після перегляду в мене чомусь виникла підозра, що сам антифашизм американського "столпа літератури", як і його волочіння за жінками, його шибайголовство, захоплення полюванням, стрільбами, пиятикою - то лише показушна частина образу, героїчна спроба створити із себе героя, "бути мужиком". А насправді Хемінгуей був досить самотньою людиною, котра - судячи з кінофільму - ніколи так і не змогла вгамувати жагу змін та віднайти своє місце в нормальному світі, без воєн, скандалів, крові та потрясінь. Втім, як і його дружина, американська журналістка Ґеллхорн, котра уже й у віці рушає знімати та писати про чергову війну.

Фільм виконано у манері псевдодокументалки-байопіку, і доволі вдало використано монтаж врізок із воєнної хроніки та документальні кадри різних фронтів, держав та режимів. Ось Мадрид під бомбами фалангістів, ось фінська війна та лижники загонів спротиву радянській окупації та бомбування фінських міст, ось Сталін, Гітлер, а ось - і Мао та Чан Кай Ші; ось американські кореспонденти - а за ними кадри із німецьких "фабрик смерті". Все це розбавлено в притомній мірі сексом, алкоголем, скандалами та бурхливо-екзальтованою манерою Хемінгуея сприймати світ.

Враховуючи, що окрім базових відомостей із біографічної довідки в передмові до кількох книг ще шкільної та університетської програми я, власн кажучи, не так вже багато і знаю про цього письменника, перегляд фільму був досить цікавим (і вам теж рекомендую), за моєю оцінкою - на тверду "7,5 з 10".