Про кіно: "Hemingway & Gellhorn" (2012)

Давно не писав нічого про фільми (можливо, тому, що занотовувати про серіали не так цікаво - та й більшість серіалів, котрі зараз дивлюсь, відомі чи не усім: від домогосподарок і школярів до топ-менеджменту). А тут ми маємо історію стосунків Хемінгуєя та американської журналістки, котра стала єдиною жінкою, що домоглася розлучення із письменником.

Genre: Drama
Director: Philip Kaufman
Writers: Jerry Stahl, Barbara Turner
Stars: Nicole Kidman, Clive Owen and Rodrigo Santoro

Ніколь Кідман в 2,5-годинному епосі "Hemingway & Gellhorn" (2012) від НВО виглядає чи не найпереконливіше з усіх героїв картини. Із історії глядач дізнається про те, що Ернст Ґемінгуей був не героєм хіпстерів та автором "загубленого покоління", а військовим хронікером, шибайголовою, скаженим пияком, ловеласом та воякою, котрий буквально гинув без війни: якщо війни не було, то треба було воювати із собою, із дружинами, зі світом, із ворогами - якщо ж і їх не було, тоді криза і чорна нудьга огортала його. Зрештою, фінал драми - наліпки-нарізки із кадрів з Аушвіцу, Дахау, депресії, пияцтва, лікування електрошоком та самогубства - це такий вінегретний контраст із яскравим та розгульно-ризиковано-героїчним "іспанським" періодом Хемінгуея (цьому періоду присвячено, власне, більшу частину картини).

Зрештою, після перегляду в мене чомусь виникла підозра, що сам антифашизм американського "столпа літератури", як і його волочіння за жінками, його шибайголовство, захоплення полюванням, стрільбами, пиятикою - то лише показушна частина образу, героїчна спроба створити із себе героя, "бути мужиком". А насправді Хемінгуей був досить самотньою людиною, котра - судячи з кінофільму - ніколи так і не змогла вгамувати жагу змін та віднайти своє місце в нормальному світі, без воєн, скандалів, крові та потрясінь. Втім, як і його дружина, американська журналістка Ґеллхорн, котра уже й у віці рушає знімати та писати про чергову війну.

Фільм виконано у манері псевдодокументалки-байопіку, і доволі вдало використано монтаж врізок із воєнної хроніки та документальні кадри різних фронтів, держав та режимів. Ось Мадрид під бомбами фалангістів, ось фінська війна та лижники загонів спротиву радянській окупації та бомбування фінських міст, ось Сталін, Гітлер, а ось - і Мао та Чан Кай Ші; ось американські кореспонденти - а за ними кадри із німецьких "фабрик смерті". Все це розбавлено в притомній мірі сексом, алкоголем, скандалами та бурхливо-екзальтованою манерою Хемінгуея сприймати світ.

Враховуючи, що окрім базових відомостей із біографічної довідки в передмові до кількох книг ще шкільної та університетської програми я, власн кажучи, не так вже багато і знаю про цього письменника, перегляд фільму був досить цікавим (і вам теж рекомендую), за моєю оцінкою - на тверду "7,5 з 10".

365 (22): "Малкольм Х"

Честно говоря, имя "Малкольм Х" я впервые услышал зимой 2006-го, когда подрабатывал написанием эссе для американских колледжей, учась в университете. Помню, что на основе каких-то отрывков из книг и Википедии склепал сочинение, которое (судя по тому, что оно было сразу оплачено и деньги отозваны не были) получило оценку не менее "А-" :) Помню только, что это был какой-то деятель вроде Мартина Лютера Кинга, только более радикальный...

Поэтому, когда на выходных наткнулся на фильм Спайка Ли "Malcolm X" (1993), решил всё-таки восполнить пробел. Фильм - несмотря на совершенно невероятную продолжительность даже по меркам современного кинематографа в более чем 3 с половиной часа - рассказывает не только о становлении черного национализма и исламизма в США (как ответа афро-американцев на ККК), но и хорошо показывает период военных и послевоенных лет в Штатах, каким он был для так называемого "цветного населения": выпрямление волос, чтобы походить на белых американцев, яркие костюмы и танцы, украденные после хореографами всяких "Стиляг" и прочих подобных "новогодних" киноподелок; лакированные ногти гангстеров и расовые предрассудки по обе стороны общественной "баррикады" - это лишь небольшая часть фильма Спайка Ли, снятого по книге о Малкольме Х. Сам фильм снят хорошо и даже не утомляет его немаленькая продолжительность. Еще интересно наблюдать не только за развитием событий, но и за становлением и трансформацией беззаботного пижона в гангстера, затем - в заключенного, затем - из агрессивного неофита и практически расиста в проповедника и защитника интересов. Если у вас найдутся 3 с лишним часа времени - советую посмотреть фильм самостоятельно (правда, почти наверняка придется прибегнуть к онлайн-сервисам или торрентам - в продаже фильмографию Спайка Ли у нас днем с огнем не сыщешь).

Про оманливість вражень з першого погляду

"З першого погляду" (Un regard) - одна з короткометражок циклу "Magic Paris", 2009 року представленого вітчизняному глядачеві. Історія про те, що те, що перше враження - завжди оманливе. А ще - це вдалий зразок, як можна зняти класний фільм фактично без жодної репліки.

Домены и хостинг по лучшим ценам. Для Украины и России

Пресс-релизы и контекстная реклама для В2В / В2С компаний стран СНГ

Шикарна короткометражка про заразний настрій

"Це висить у повітрі" - не лише класна замальовка із життя столиці Франції, але й нагадування усім нам про те, що шансон - це Шарль Азнавур, а не прокурені та пропиті бурмотання бидло-лабухів із синтезатором. Короткометражка "Comme un air" входить до збірки короткометражок "Magic Paris" 2009 року.

Домены и хостинг по лучшим ценам. Для Украины и России

Пресс-релизы и контекстная реклама для В2В / В2С компаний стран СНГ

антибуденне

(c) by Jason Hawkes

переглянув сьогодні французький документальний фільм про друзів, які покинули життя у містах та пересилились у провінцію, де тепер живуть, вирощують виноград та роблять вино на продаж. дуже гарний фільм. а ще було показано, як вони поставили у спеціальному приміщенні фотокамеру із автоматичною зйомкою кожні 2 дні і знімали, як садженці винограду сходять, ростуть, розвиваються, дозріває виноград, як вони його збирають.

дуже захотілось покинути до бісової матері увесь цей контент, соцмережі, технології, аську, ноутбуки, екрани, бріфи, офіс, маячню та важливі офісні справи, які насправді анічогісінького не важать, і податись кудись, де немає ніяких машин, людей теж немає із їхніми дурнуватими офісами, сайтами, трендами, стратегіями, спробами за 100 баксів отримати результат на 100 тисяч. вирощувати виноград. робити червоне, немов янгольска кров, вино, легке, неначе поцілунок у кутику вуст, яке можна пити, немов воду, і не хмеліти ні секунди. вставати рано із сонцем і проводити час за СПРАВЖНЬОЮ працею, а не вигаданими "піди туди не знаю куди" та "нам потрібен сайт" та ще чимось таким, яке настільки незначуще на карті людського буття, настільки непотрібне нікому і не лишає жодних слідів, жоднісіньких.

одним словом, хочеться виноградник гектарів так на 5-10, хороших щирих людей, відкритого чистого повітря, вайфай, ноутбук, гарний краєвид за вікнами будинку і прокидатись із сонцем, а лягати тоді, коли хочеться спати. і не зриватись по будильнику, немов тебе торохнули мішком горіхів по голові.

наскільки ми щасливі, що ми не знаємо, наскільки ж ми нещасні. ми надзвичайно багато втрачаємо...