(c) by Jason Hawkesпереглянув сьогодні французький документальний фільм про друзів, які покинули життя у містах та пересилились у провінцію, де тепер живуть, вирощують виноград та роблять вино на продаж. дуже гарний фільм. а ще було показано, як вони поставили у спеціальному приміщенні фотокамеру із автоматичною зйомкою кожні 2 дні і знімали, як садженці винограду сходять, ростуть, розвиваються, дозріває виноград, як вони його збирають.
дуже захотілось покинути до бісової матері увесь цей контент, соцмережі, технології, аську, ноутбуки, екрани, бріфи, офіс, маячню та важливі офісні справи, які насправді анічогісінького не важать, і податись кудись, де немає ніяких машин, людей теж немає із їхніми дурнуватими офісами, сайтами, трендами, стратегіями, спробами за 100 баксів отримати результат на 100 тисяч. вирощувати виноград. робити червоне, немов янгольска кров, вино, легке, неначе поцілунок у кутику вуст, яке можна пити, немов воду, і не хмеліти ні секунди. вставати рано із сонцем і проводити час за СПРАВЖНЬОЮ працею, а не вигаданими "піди туди не знаю куди" та "нам потрібен сайт" та ще чимось таким, яке настільки незначуще на карті людського буття, настільки непотрібне нікому і не лишає жодних слідів, жоднісіньких.
одним словом, хочеться виноградник гектарів так на 5-10, хороших щирих людей, відкритого чистого повітря, вайфай, ноутбук, гарний краєвид за вікнами будинку і прокидатись із сонцем, а лягати тоді, коли хочеться спати. і не зриватись по будильнику, немов тебе торохнули мішком горіхів по голові.
наскільки ми щасливі, що ми не знаємо, наскільки ж ми нещасні. ми надзвичайно багато втрачаємо...
