Третій місяць громадянського спротиву в Україні

Ні, я не можу назвати це революцією. Революція швидка, неминуча і кардинально спричиняє переворот. В нас же третій місяць триває громадянський спротив: громадяни намагаються довести владі, що їй вже час збирати валізи на літак до Борисполя – але поки в літак сів лише прем'єр-міністр.

В нас говорять і пишуть про п'ятьох загиблих як про героїв, але ні – насправді героями є усі ті люди, котрі були і 30.11 в ніч побиття. і 1.12 в вечір провокації під АП, і 10.12 в ніч штурму Майдану Незалежності, і 19.01 в вечір протистояння на Грушевського. і 22.01 в день незрозуміло кому й навіщо влаштованої беркутятами бійні біля стадіону «Динамо».



Ми третій місяць починаємо ранок із випуску новин та з перегляду нічних відео-записів: чи все спокійно, чи нікого не вбили ще (бо рахунок викрадених, скалічених, вбитих, посаджених, травмованих в нас іде вже на десятки не лише в Києві).

Це – не революція. І не еволюція. Це – спроба народу здобути незалежність від корупціонерів, брехунів, «совків» та бандитів. І боротьба вочевидь буде довгою. А от коли вона завершиться перемогою народу (а так буде – нехай навіть і ще не один тиждень чи місяць до того мине), треба буде докласти багато праці й зусиль усім нам не лише, щоби долар не «скакав» чи міліція не калічила людей, а щоби переформатувати саму систему прийняття рішень та розпоряджання людськими долями і майбуттям.