невеличке оголошення

Маю невеличке оголошення до читачів (постійних та нових) свого блогу. Переглянувши своє ставлення до блоґґінгу зокрема та до тем, які насправді мене цікавлять, вирішив провести невеличкий ре-стайл свого блогу. Від поточного понеділка блог буде називатись “EVERYBODY LIES when they say they don't want more”, і 5 днів на тиждень в ньому я буду писати про різні аспекти маркетингових технологій, інструментів соціальних медіа, про лайфхакінг та менеджмент, корисний софт та соцмережі. Писатиму я англійською і лише англійською в ці дні. А ось субота та неділя будуть присвячені книжкам, музиці, кінофільмам, творчості, фото і подібним приємним речам; і ці пости будуть українською мовою. Наперед прошу вибачення у тих, кого такі зміни не зовсім влаштовують, але справа тут виключно в тому, про що мені дійсно цікаво писати і чому мені хочеться присвятити свій час як автору цього блогу. Набридло городити блог із “потоків свідомості” заради того, аби він був популярним серед певних моїх читачів: романтичність теж набридає (в сенсі — романтичність напоказ; і так інді-блогів та потоків свідомості в мережі стає забагато, як на мене; не той випадок, коли кількість переходить в якість; і про це, до речі, я теж якось напишу — як еволюціонував у ролі блогера від потоку думок та особистих нотаток до цілком адекватного блогу). За 2 роки, котрі займаюсь блогерством, усвідомив один дуже корисний факт: сподобатись легко, але наскільки це цікаво тобі самому?! Сьогодні дуже модно безкінечно копіювати стилістику інді-книжок у своїй блогописанині, покоління екзальтовано-творчих та лірично-натхненних особистостей просто окупувало веб; але коли їсти забагато солодкого, обов'язково знудить. Так із моїх підписок зникла низка блогів із “я-пишу-про-світ-як-я-його-сприймаю-та-свої-емоції-з-приводу” (переважно такі ведуть люди віком від 17 до 22 років, я сам вів такий свого часу). Ба більше того — я почав уникати таких блогів. Тому що якщо мені до нестями захочеться лірики і натхнення, то я краще почитаю Матіяш, Цілик, Покальчука чи Вишневського (чи ще півтора десятка нових чи вже відомих авторів), послухаю Jeniferever, Sigur Ros чи погортаю фотоблоги. Примноження лірики кустарним способом почало мене чомусь дратувати; можливо тому, що із віком починаєш цінувати якість, а не кількість, і в тебе є повно своїх думок, щоб іще всотувати чужий мікросвіт. А можливо все простіше: коли тобі вже не 18, світ не постає таким ліричним, і цілі по життю вже зовсім інші. А мені вже ой як давно не 18...

Одним словом, з понеділка блог змінює формат; 80% його стає англомовним; більш розширені будуть неособисті теми та буде багато нової інформації. Дякую усім давнім, теперішнім і майбутнім читачам за розуміння.