Після прочитання цієї книжки починаєш розуміти, чому деякі люди не переносять сучукрліт. Можливо, я занадто вимогливий, але книжка не тільки не зачепила, але й невловимо мені увесь час нагадувала щось вже сто разів читане у інших (переважно американських) авторів. Читаєш — немов жуєш тютюнову жуйку: і на смак неприємно, і виплюнути шкода, бо може врешті-решт через цей гострий і нудний присмак проріжеться щось путнє? Не прорізалось. Можливо, як для тінейджерської книжки про похмурого закомплексованого пост-підлітка твір і нічого, але абсолютно не зачепив. Якби був розвинутий рух буккроссінгу у Вінниці, то точно б давно пустив цю книжку “в люди”. Суттєвий недолік — як на мене — безкінечне блукання сюжету довкола одних і тих же тем і час від часу — синдром манії величі. Цікавість до сюжету та до постаті героїв зникла вже на середині книжки, тому і сказати щось особливого не маю. Якщо сформулювати коротко, то “до Паланіка не дотягує, а для сучукрліт відверто неконкурентно”. Основна претензія — затягнутий сюжет, незрозумілі стосунки героїв, постійна плутанина в часі і відчуття, що всю книжку писали як результат тяжкого бодуну. Рекомендувати не буду, хіба що бажаєте просто дізнатись, якою може бути невдалий бік сучукрліт.
читати замість PS
No comments:
Post a Comment