Чи це "життя", або Let's undershare

Поки тут хворію / лікуюся / відпочиваю, протягом місяця мав час для роздумів та спостережень. І з деяким сумом відзначив для себе, що ще пам'ятаю часи, коли люди обідали, не викладаючи фото страв у Інстаграм, дивились кіно, не чекінячись у мобільних додатках, не писали в Твіттер із автобусів, не чекінилися біля кожного стовпа та меморіальної дошки у чужому місті; а бренди не постили бугагашечок та демотиваторів у Фейсбуках та ВКонтакті, підміняючи цією ілюзією активності справжню комунікацію із кінцевим споживачем.

За якихось три роки все стало з ніг на голову, і проблема "овершарінгу" (надлишкового контенту, на 90% не цікавого за суттю та формою нікому, окрім того, хто його створює чи поширює - та й то - виключно із корисливо-комерційних мотивів) стала очевиднішою за проблему глобального потепління. Комунікації та трансляції засобами соціальних медіа - це величезний крок вперед для веб-проектів та спільнот, тут не заперечую. Перегляд фото, відео, отримання звуку та живої картинки, текстових коментарів та уточнень наживо з місця конференцій чи інших знакових культурних, наукових, бізнесових, мистецьких подій - це класна можливість: ти собі наприклад хворієш чи застряг у офісі чи в "пробці" десь на дорозі - і долучаєшся до події за сотні чи тисячі кілометрів від тебе. Але на жаль, в 90% випадків соціальні мережі розповідають мені про колір плаття, кількість людей в черзі відділення банку та набір продуктів у столовій тарілці моїх друзів по мережі. І це навіває радше сум, аніж радість. Ерзац-життя на швидкості 10 секунд (приблизно стільки треба, щоби сприйняти фотку чи демотиватор, яких тисячі).

Недаремно одна із колумністок The Huffington Post скаржилася, що в наш час незрозуміло, для кого ж виробляти якісний "довгий" контент: адже ніхто не читає і не коментує великих матеріалів, які спонукають думати чи діяти, а не просто "відкрив-посміхнувся-забув".

Культура споживання тексту, культура мислення, відповідь на питання "для чого ось цей контент", "для чого конкретна дія" - всі вони суттєво постраждали внаслідок бездумного "лайкізму" та накручування just-now контенту.

Чи це і є картина нашого життя? Швидше за все - ні. Натомість - це привід задуматись над тим, як кожен із нас має від моделі "let's share everything everywhere" перейти до "let's undershare". Менше, краще, змістовніше, цінніше - ось чого бракує в стрічках соціальних мереж. Можливо, з часом ми усі (і користувачі, і бренди, і агенції) прийдемо до усвідомлення цього простого факту.