those who didn't play indie-rock

(с) by Kararzyna Napiorkowska.


фішка в будь-яких рішеннях полягає у тому, що ти маєш над своїми рішеннями часом повну владу змінити їх на краще чи на гірше, а також внести певні корективи. Саме зараз в мене випадок "коректив": вирішив, що пости стосовно особистих думок та емоцій все-таки буду писати українською, а от відгуки про софт, фільми, музику та суспільно-політичні події чи рекламу - англійською. Ось такі корективи..
......................................

В мене зранку завжди увімкнена якась музика. І теки з музикою обираю зазвичай навмання, під настрій, під власне світовідчуття. Допоки збираюсь на роботу чи снідаю, вона грає і заряджає певною енергією, яка так чи інакше вивільнятиместься хоча б протягом першої половини дня. Сьогодні зранку меня трапилась тека під назвою "Good rock tracks". І серед численних треків на кшталт Нікелбек чи Грін Дей мені трапились окремі записи самодіяльних рок-команд миколаївської рок-тусовки. Такий неякісний саунд, запаморочливо-складні та суржикоподібні тексти, невідшліфований вокал - чоловічий чи жіночий, барабанщики, які часом не втрапляют в ритм-секцію бас-гітар чи навпаки... Чомусь мене огорнуло легке відчуття терпкої ностальгії..

І жалю. Всі ці люди без сумнівів мали чи мають талант. Але чому саунд настільки сильно намагається скопіювати якийсь "тяжмет" 80х, кавери "Арії" та ще бозна-що з "важкої" сцени?.. Ну і вічні "любов-кров". Ці хлопчики та дівчатка не грали і не гратимуть ще довго інді-рок. Можливо, тому що вірять в "основи". Або просто пригадують ті перші затерті до дірок диски та касети Sepultura, Korn, Iron Maden, Helloween, Ария, які колись кочували і перезаписувались з рук у руки роками...

Рок-музика померла в цьому форматі. Але дівчатка та хлопчики різного віку як і раніше створюють "домашні" гурти, влаштовують студентські концерти, намагаються видобути запаморочливі соло із гітар та барабанних установок. Покоління тих, хто ніколи не грав інді-рок, вже має від 25 до 30. Ми старішаємо, втрачаємо інтерес до "косух" та "кто не верит в "Арию" - попадет в аварию". Домашні шкрябаючі записи на саморобних "студіях" на плівку та диктофони повільно йдуть у сутінки історії ще одного покоління. "Квартирники" теж потроху доживають своє, поступово вироджуючись із закритих творчих вечірок у зустрічі друзів та знайомих із "поговорить за жизнь" радше, аніж із пограти "заборонені" пісні. Ну і звісно - ніяких "на границе ключ переломан пополам".

Я сам вже давно "поховав" в розділі музичних смаків (де)формації "Красная плесень", "ГрОб", "Ария" та інші вдалі і не дуже рок-гурти розвалу-трансформації "совкового" року у рок сучасний. Хтось може кинути в мене камінь, але вже і "Кино" більше "не вставляє", та й "Наутілусів" я ніколи не любив. Гаражний саунд, інді, пост-рок та лайт - це мабуть те, що вже років 5 доволі міцно сидить "у мені". Скільки б я не пробував повернутись до колишніх легенд, але вони так і залишились короткими спогадами. Лише часом аудіозапис, зроблений в когось вдома із старою бас-гітарою, шкрябанням тарілок барабанної установки, акустикою чи напівналаштованою "електрухою", нагадає мені про усіх нас, які не знали нічого про інді-рок і вірили у те, що "Цой жив"...