Showing posts with label думки вголос. Show all posts
Showing posts with label думки вголос. Show all posts

Jul 26, 2014

Про проектування змін


Управління змінами — найбільш складний і вимогливий процес. Люди витратили безліч часу на написання книжок із менеджменту, проведення мастер-класів та збирання порад про те, як бути готовими до змін в роботі своїх компаній та проектів. Натомість набагато корисніше було би навчитися проектувати зміни, а не змінювати проекти.

Jul 6, 2014

Про зміни


Ви (і я) ніколи не будете готові до змін. Зміни настають в момент найбільшої розгубленості і найменшої готовності до них. Чи є в цьому позитивна сторона нашого буття? Безперечно. Для кожної дії настає свій час, і бути готовим до багатьох із них у всіх у нас об'єктивно не виходить.

Feb 7, 2014

Третій місяць громадянського спротиву в Україні

Ні, я не можу назвати це революцією. Революція швидка, неминуча і кардинально спричиняє переворот. В нас же третій місяць триває громадянський спротив: громадяни намагаються довести владі, що їй вже час збирати валізи на літак до Борисполя – але поки в літак сів лише прем'єр-міністр.

В нас говорять і пишуть про п'ятьох загиблих як про героїв, але ні – насправді героями є усі ті люди, котрі були і 30.11 в ніч побиття. і 1.12 в вечір провокації під АП, і 10.12 в ніч штурму Майдану Незалежності, і 19.01 в вечір протистояння на Грушевського. і 22.01 в день незрозуміло кому й навіщо влаштованої беркутятами бійні біля стадіону «Динамо».



Ми третій місяць починаємо ранок із випуску новин та з перегляду нічних відео-записів: чи все спокійно, чи нікого не вбили ще (бо рахунок викрадених, скалічених, вбитих, посаджених, травмованих в нас іде вже на десятки не лише в Києві).

Це – не революція. І не еволюція. Це – спроба народу здобути незалежність від корупціонерів, брехунів, «совків» та бандитів. І боротьба вочевидь буде довгою. А от коли вона завершиться перемогою народу (а так буде – нехай навіть і ще не один тиждень чи місяць до того мине), треба буде докласти багато праці й зусиль усім нам не лише, щоби долар не «скакав» чи міліція не калічила людей, а щоби переформатувати саму систему прийняття рішень та розпоряджання людськими долями і майбуттям.

Jul 23, 2013

Про українську навколокнижну онлайн-тусовку

Очільниця українського видавництва істеричить капсом в соцмережі, наче 16-тирічна школярка, через звинувачення спільноти в тому, що вони "позичили" обкладинку для україномовного видання. Блогери з'ясовують стосунки ненастанно, замість стати до праці над якимось значущим проектом і не марнувати час один одного. Автори онлайн-проектів навколокнижкової тематики настільки заклопотані та поважні персони, що вважають за непотрібне відповідати на листи та запити в соцмережах. Українські бібліотеки створили сайти та електронні скриньки не знати для чого: адже вони однаково не відповідають на цих адресах нікому. Знаєте, скільки бібліотек відповіли на пропозицію зробити про них матеріал в проекті із 20+ тисяч підписників в соцмережах? Дві. Дві з 12 вже розісланих листів. Уявляєте картинку: безкоштовно самі до вас стукають люди і кажуть: "Чуваки, ми хочемо розповісти про вашу історію, показати все найкраще, показати вас аудиторії молодих і недурних людей, котрі люблять та поважають літературу". А ви такі: "Та ну нах, що це таке, якийсь інтернет..." - і йдете далі шелестіти картками в своєму запиленому книгосховищі.

На Спільнокошті краудфандять паперову книжку. Знову. 2013-й рік на дворі, молодь має щонайменше 1 електронний пристрій, на якому читає книжки. Востаннє я бачив людину, котра купувала паперову книжку, 2 місяці тому. І то був підручник (бачите, в нас Міносвіти досі сидить в кам'яній добі і ще не в курсі, що то є - електронні книжки). Але ж краудфандери наче не належать до старперів в дешевих піджаках, звідки ця непереможна віра в папір?

Навколокнижкова індустрія в Україні борсається у багні та самозакоханості. Якби ж то були лише оффлайн-видавництва: інтернет-ресурси хворіють на ту ж хворобу.

7 років я ненастанно шукаю проекти українською, які б вибивались з цього багна. Політичний контент почуває себе непогано; решта загинаються за півроку-рік після старту. Приємні винятки - це Inspired, "Читомо", "ЛітАкцент" та "Казкарка". Контент-проекти зі стрижнем, які б пережили останні 5 років чи були створені в останні 5-7 років, на цьому закінчуються. І це сумно. Чи є в цьому якісь причини? Окрім фінансових, є пасивність, лінощі та манія величі - головні хвороби Уанету. І я, на жаль, не знаю, чи зміниться ця ситуація.

May 9, 2013

День Перемоги в історії жителів одного села

Буквально за місяць до 9 травня 2013 потрапив до рук унікальний запис: відзначення Дня Перемоги 9 травня 1995 року в с. Соколівка Вінницької області, - в рідному селі моїх батьків. Унікальність запису полягає не лише у тому, що його знято на любительську відео-камеру в часи, коли у 90% населення не те що відео-камер, а й грошей не завжди було.

На цьому 2-хгодинному відео - близько 200+ бойових ветеранів лише з одного села в Центральній Україні. Вже 2005 їх залишиться близько 25, а в травні 2013-го - лише 4 живих.

Практично усіх цих людей, з котрими розмовляє оператор закамерою, котрі розповідають про свою участь у боях, блокадах та форсування, - усіх цих людей станом на травень 2013-го немає серед живих. Мого діда також нема: він пройшов війну з 19-річного рядового до офіцера, повернувся у 24, був і під Сталінградом, і увійшов в Берлін; прожив довге і непросте життя, був агрономом та головою колгоспу, мав і бойові, і трудові нагороди; помер в лютому 2010 року після хвороби.

Цей аматорський фільм - хоч і в поганій якості та із "плигаючою" картинкою - я хочу показати вам. Тому що вже ніхто не розповість і не згадає те, що згадували і розповідали вони. Це всього лише люди одного невеличкого села менше ніж на 1 тис мешканців. Вони доклали свою частку крові, праці, ран, болю та втрат для того, що ми з вами сьогодні спілкуались, раділи життю, мали свої радості та свої проблеми - але жили. Істина - вона десь посередині. Не в "георгіївських стрічках" чи корпоративних прапорах політичних сил, котрі хочуть "приватизувати" право на "спасібо-дєду-за-побєду" і рядять усіляких "калісніченків" та найманих статистів у форму ЧерАрмії. Істина - вона в старих обличчях оцих людей, яких вже немає. Згадаймо їх сьогодні...

Dec 29, 2012

З наступаючими святами!

Попереду - затяжні вихідні, відгули вже корпоративи, тепер люди будуть їсти салати та торти, пити вина та чистити помаранчі й мандарини, гратись із гаджетами та просто законно лінуватись і валятись перед телевізорами на канапах. В році, що за якихось 2 дні постукає до нас у двері, хочу побажати вам усім (і собі також) бути здоровими, цікавими, веселими, закоханими, розумними і легковажними, розсудливими та відчайдушними, нехай ваші близькі люди будуть завжди здорові й ніколи вас не засмучують, колеги будуть натхненними, проекти - цікавими, а зарплати - гідними :) Збережіть давніх друзів, додайте нових знайомств, змініть щось на краще - і будьте в гармонії із самими собою в Новому році.

Be good, do good, look good, feel good - in the year 2013!

Nov 24, 2012

Фільм-спогад "Голодомор. Живі"

З коментарів до стрічки: "Геніальний фільм,який відрізняється від інших індентичних фільмів-побратимів,тим що тут нема ніякого скиглення,або іншими словами комплексу жертви,а зображає подолання цієї трагедії та свердження нас,як українська нація та народ і вчить нас не робити таких самих помилок у майбутньому"

Не забуваймо, не пробачаймо, розказуймо тим, хто буде після нас.

Oct 28, 2012

Про вибори

Виявляється, вже більше місяця нічого не пишу: все ніколи та ніколи.

Сьогодні в нас в країні - вибори. В черговий раз люди на щось сподіваються, про щось питають один одного, навіщось ставлять "галочки" та "хрестики". Мабуть, тому що - старші - підсвідомо, молоді - свідомо - ми всі хочемо нарешті після 20 років почати життя в НОРМАЛЬНІЙ країні, з НОРМАЛЬНИМИ цінами та якістю товарів і послуг, ліків та перевезень, з адекватними людьми в політиці та на екрані, із прозорими та зрозумілими правилами сплати податків, ведення справ, побачити нарешті обіцяні вже років із 10 "нові робочі місця", "гідні пенсії" та інші важливі складові, без яких ніяка адекватна країна сьогодні не може жити. Але ні, стоп: ми ж живемо без усього цього - і ніби нічого, звикли...

Інколи протягом цього місяця чув від знайомих "ти думаєш, ці вибори щось змінять". Я той "наївний чувак", котрий вперто вважав і вважає, що можливість і право обирати - одне із найбільших здобутків того часу, в який ми живемо. Про Союзі люди навіщо на вибори ходили? Партія ж одна була, кандидати однаково "за підтримки профкомів, обкомів" та інших "-комів". Але ходили. Знаєте чого? Не через бажання вплинути на щось. Через свіжий кефір, зефірні пряники, "докторську" ковбасу та гарячі ватрушки. Я серйозно: батьки і досі із посмішкою згадують, що від часів їхньої юності в 60-х і аж до 90-х фактично люди від 6 ранку йшли ледь не вчергу на виборчу дільницю, бо тільки так раз на 4 чи 5 років можна було придбати цукерки шоколадні, свіже молоко та смачні булочки. Булочки раз на 4 роки. Поколінню айпадів та нексусів, котре снідає щодня свіжою моцареллою чи витрачає 25 гривень на чашку кави, це здаватиметься дикістю. І навіть тим, хто і досі десь в невеличкому селищі прокидається щодня і йде на зміну на цукровий завод - і то оці булочки та "зефірки" раз на 4 роки будуть здаватись сюрреалістичною казкою. Але було ж.

Тепер на вибори ходять за обіцянки чогось нового. Традиція у нас така: щодва роки восени чекати на зміни - то президента, то парламенту. Інколи докладати до цього зусиль. Небагато: прийти і проголосувати, наприклад. Тільки тепер "зефірки" не дефіцитні. Старшому поколінню ще намагаються за це додати гречки чи накинути пенсійних бонусів (хоча б по 10 гривень до пенсії, "спасібо-міколі-яновічу-за-ето"). Молодше покоління на це не зважає. 2004-2006 молодше покоління хоча б трохи вірило в ідею. зараз і в ідею не дуже вірить.

Повільно, але ми починаємо вірити в себе. Хто шукає комфортних шляхів для себе на найближчу перспективу і не бажає докладати зусиль тут з різних причин - той "валить", закликає "валіть скорєй" ще й інших крім себе. Можливо, це правильний вибір для когось, не знаю. Знаю, що 90% тих, що поїхали та їдуть, не жалкують про це. Але мені не лише особисті обставини заважають "гострити лижі" на чужі країни, візи та паспорти. Просто не хочеться.

Не хочеться залишати те, де ти ріс, те, до чого ти маєш таку глибинну "слабку струнку" прив'язаності і деякої симпатії, чи що. Полишати рідних, знайомих, друзів - людей, які в принципі в нас роботящі і не позбавлені таланту, потенціалу та енергії, розуму, інтелекту - просто забиті буденністю та зневірою на дно, перебувають у інтелектуальному підпіллі чи внутрішній еміграції, чогось чекаючи. Раз на 4 роки проривається те чекання відчайдушною спробою піти і змінити так, як "у них" роблять: простою процедурою демократичного вибору. Поки що не виходить. Або виходить, але не так, як ми на те сподівались. Тому чекаємо на кожен екзит-пол із потаємною надією "а раптом цього разу не обламаємось, раптом нас - нормальних людей - стало більше за минулі 4 роки".

Так і тепер. Нам усім потрібні зміни. нашій країні вони потрібні. Нашим батькам, нашим рідним старшого віку, нашим племінникам і - в кого вони вже є - дітям теж потрібні. Ви ж не хочете виховувати дитину в чужій країні? А в своїй не хочете, щоби вона, ота дитина, жила в часи дикого рагулізму, корумпованої бюрократії та тупості, правда ж? Тому чого сьогодні не були на дільниці? "Вони" там знову все вирішать за вас. Але у вас ще є 2 години. Це просто так, на всяк випадок, ви там подумайте, можливо, варто все ж. Не за "зефірки" і ковбасу по 2,20. Не за "хто більше дав перед виборами". За себе. За своє життя і життя ваших рідних.

Sep 22, 2012

28

Ну от і залишилась позаду перспектива потрапити в "клуб 27" :) Тут мали би бути підсумки прожитого, плани на майбутнє, грандіозні і не дуже досягнення та інша подібна "єрунда". Але, мабуть, нічого подібного писати не буду. Залишу чистий простір на майбутнє, так би мовити.

Aug 27, 2012

Про контент для інтернет-проектів та його завдання

Спробував в лаконічній формі викласти основні моделі створення та розповсюдження контенту в нових медіа. При цьому систематизував спостереження за контент-проектами та ЗМІ протягом минулих 3-4 років, визначивши основні ролі та способи донесення інформації, котрі ці проекти та ЗМІ використовують на практиці:




На додачу до викладеного маю ще декілька спостережень:
  • Більшість українських та російських ЗМІ, контент-проектів та тематичних спільнот в нових медіа використовують модель поведінки 8-го типу ("ми пишемо про все одразу"). Така модель довгий час, ще від кінця 90-х років виправдовувала себе в часи, коли на ринку бракувало нішевих проектів та не було достатнього обсягу аудиторії, зацікавленої у вузьких чи профільних тематиках. Тепер такої аудиторії побільшало, а практика залишається все тією ж: "ми пишемо про все підряд". Наприклад, зараз я регулярно читаю / спостерігаю за як мінімум 5 українськими та російськими контент-проектами, котрі "пишуть все підряд про соціальні медіа та діджітал". А ще є декілька, котрі "пишуть все підряд про стартапи". Або "все підряд про мистецтво та дизайн". А ще мінімум 5 великих спільнот "все підряд про натхнення". І в кінцевому підсумку - вони пишуть все підряд і майже все це в них перегукується одне із одним. Контент-проекти цікаві начебто, але всі одначасно схожі один на одного (навіть за першоджерелами). І це працює далеко не на користь самим цим проектам.
  • Щоб не стати "проектом про все підряд", має зростати роль не лише редактора, але й людини, яку в західних проектах та ЗМі називають content curator: той, хто відповідає за тематичну та ідеологічну складову контенту, за розробку контент-політик, тематик та стратегій і збереження їх ціліснісності впродовж тривалого періоду (той, хто буде такби мовити "бити лінійкою по рукам" авторам чи контент-менеджерам, коли їх починає заносити із нішевої, "своєї" тематики в загально-популярні теми).
  • Контент великих форматів добре годиться для трансляцій з місця подій чи детальних звітів із певних тематичних заходів чи презентацій. В інших випадках виграє мікроформат та оперативність викладення.
  • Інформаційні контент-проекти в Україні та Росії в основному йдуть шляхом передруковування інформації без перевірки фактів як таких. Після контент-куратора наступна важлива роль в команді, яку так чи інакше доведеться впроваджувати вітчизняним ЗМі та контент-проектам - це факт-чекер (або й цілий відділ).
  • Інфотеймент (розважально-інформаційне "ні-про-що") почав замінювати інформацію. Це добре для трафіку, але не дуже добре - для побудови постійного якісного ядра думаючої та коментуючої аудиторії.
  • Надмірна кількістьактивностей в соцмережах та поява junk-контенту, прагнення "дати більше за короткий проміжок часу" ведуть до зниження якості контенту та зменшення зацікавленості самої аудиторії вашого проекту.
  • Більшість вітчизняних ЗМІ та тематичних проектів продовжують використовувати соціальні медіа виключно як додаткове джерело трафіку на сайт. Між тим, соціальні медіа - це гнучкий інструмент із дуже лояльною та стрімко зростаючою аудиторією, котру можна використовувати / скеровувати не лише на сайт чи окремі його розділи. З ціїє аудиторії можна виокремлювати тих новаторів та "думаючих читачів", котрі й самі можуть долучатись до сторонніх активностей, електронних розсилок чи промо-кампаній не лише онлайн, але й оффлайн (просто для цього треба діяти більш комплексно і витратити трохи більше часу та ресурсів, зокрема - найняти хорошого SMM-спеціаліста).

Aug 23, 2012

З Днем державного прапора


Добре було би, якби кожен із українців відшукав цього дня хоча б невеличкий синьо-жовтий стяг і прикріпив його на власному балконі, вікні, на ґанку, над хатою чи котеджем, на даху авто, на велосипеда чи моторолера (так, як чимало людей робили в червні цього року під час виступів нашої збірної на Євро).

В нас чомусь бракує отого, хай і демонстративного, але відданого ставлення до символів власної держави, котре є в канадців, німців, італійців, а надто - в американців. Скажете "в нас держава не така, щоби бути їй вдячним за щось"? Держава починається із кожного з нас. Нехтуємо собою і не вдячні собі та тим, кого любимо чи кому довіряємо (нашим рідним, друзям, колегам по роботі чи проекту)? Хто тоді винен нам, що немов напоказ стидаємося того, що належимо до могутнього, талановитого, багатогранного і мудрого народу з колиски європейських націй...

Фото власне, Вінниця, 23-24 серпня 2010 року. Пішов шукати прапор на сьогодні :)

Aug 21, 2012

Передчуття осені

Невловимо короткий - усього в декілька тижнів довжиною - проміжок часу, котрий передує "оксамитовому сезону", той, що я називаю часом передчуття осені. Ранки стають холодними, а сонце сідає на годину чи півтори раніше; небо все частіше вкривають хмари; вітер вже не гріє, а промені сонця лягають вже під іншим кутом. А ще раптом помічаєш, що ластівки майже непомітно зникають, їх все менше і раптом раз - і одного ранку небо затихає, метушня там припинилася, вони полетіли...


А в місті більшає людей та машин: всі повертаються у місто. Засмага хвилею затоплює вулицю: кожен везе із собою мітку літа, знак, котрий зникне за тиждень-два - колір шоколаду та міді, розлитий по шкірі численних відпочивальників-мандрівників із далеких азійських та морських перельотів чи поїздок на херсонське узбережжя.


І ще передчуття осені - це яблука, ягоди кизилу, різноманітні овочі, червоні та зелені кольори, злиті в єдину палітру і перемішані із густим зеленим та помаранчевим, заховані до певного часу за скло та в воду - зцукровану чи просякнуту сіллю


Aug 18, 2012

Лист Солженіцина: чи зима 1974 = осінь 2012?

Останнім часом неодноразово виникало бажання записати все те, що думаю із приводу подій в країні, але коли сідаєш за клавіатуру, pозумієш, що всі ті слова - порожній звук, що літери розбігаються і нічого не важать, що все те - попри певну громадську позицію - межує із слактивізмом та "диванними маніфестаціями" (бо ж нічого не змінює по суті ні в моєму житті, ні в житті тих людей, котрі небайдужі мені: чи то близьких, чи ледь знайомих).

Спостерігаючи "розруху в головах" на тлі суцільної "сплячки" в країні (економіка, політика, культура, віра, довіра, працевлаштування - всі галузі та сфери життя українського немов поринули чи то в токсичний сон, чи в затяжний стрибок із Нікуди в Ніколи) та відчуваючи вже не шостим, а першим чуттям вибори, що сунуть звідусіль (і точно не будуть "прозорими" чи "демократичними"), можу лише навести рядки, написані ще до мого народження людиною набагато мудрішою, розумнішою та сильнішою духом за декілька поколінь (включаючи й наше). Йдеться про відкритий лист Олександра Солженіцина, опублікований 1974 року в лондонській "Дейлі Експрес", котрий радянського (тоді ще) простору дістався аж 1988 року (коли власне вже все і так почало тріщати та валитись, без потреби розхитувати державну машину). Чомусь мені здається, що зараз в українському суспільстві знову настав 1974 рік...



"Когда-то мы не смели и шёпотом шелестеть. Теперь вот пишем и
читаем Самиздат, а уж друг другу-то, сойдясь в курилках НИИ, от души
нажалуемся: чего только они не накуролесят, куда только не тянут нас!
И ненужное космическое хвастовство при разорении и бедности дома; и
укрепление дальних диких режимов; и разжигание гражданских войн; и
безрассудно вырастили Мао Цзе-дуна (на наши средства) — и нас же на
него погонят, и придётся идти, куда денешься? и судят, кого хотят, и
здоровых загоняют в умалишённые — всё «они», а мы — бессильны.


Уже до донышка доходит, уже всеобщая духовная гибель насунулась на всех нас, и физическая вот-вот запылает и сожжёт и нас, и наших детей, — а мы по-прежнему всё улыбаемся трусливо и лепечем косноязычно:
— А чем же мы помешаем? У нас нет сил.

Мы так безнадёжно расчеловечились, что за сегодняшнюю скром-
ную кормушку отдадим все принципы, душу свою, все усилия наших
предков, все возможности для потомков — только бы не расстроить своего
утлого существования. Не осталось у нас ни твёрдости, ни гордости, ни
сердечного жара. Мы даже всеобщей атомной смерти не боимся, третьей
мировой войны не боимся (может, в щёлочку спрячемся), — мы только
боимся шагов гражданского мужества! Нам только бы не оторваться от
стада, не сделать шага в одиночку — и вдруг оказаться без белых батонов,
без газовой колонки, без московской прописки.

Уж как долбили нам на политкружках, так в нас и вросло, удобно
жить, на весь век хорошо: среда, социальные условия, из них не
выскочишь, бытие определяет сознание, мы-то при чём? мы ничего не
можем.

А мы можем — в с ё! — но сами себе лжём, чтобы себя успокоить.
Никакие не «они» во всём виноваты — м ы с а м и, только м ы!

Возразят: но ведь действительно ничего не придумаешь! Нам
закляпили рты, нас не слушают, не спрашивают. Как же заставить их
послушать нас?

Переубедить их — невозможно.

Естественно было бы их переизбрать! — но перевыборов не быва-
ет в нашей стране.

На Западе люди знают забастовки, демонстрации протеста, — но
мы слишком забиты, нам это страшно: как это вдруг — отказаться от ра-
боты, как это вдруг — выйти на улицу?

Все же другие роковые пути, за последний век отпробованные в
горькой русской истории, — тем более не для нас, и вправду — не надо!

Теперь, когда все топоры своего дорубились, когда всё посеянное взошло,
— видно нам, как заблудились, как зачадились те молодые, самонадеян-
ные, кто думали террором, кровавым восстанием и гражданской войной
сделать страну справедливой и счастливой. Нет, спасибо, отцы просве-
щения! Теперь-то знаем мы, что гнусность методов распложается в
гнусности результатов. Наши руки — да будут чистыми!

Так круг — замкнулся? И выхода — действительно нет? И остаётся
нам только бездейственно ждать: вдруг случится что-нибудь с а м о?
Но никогда оно от нас не отлипнет с а м о, если все мы все дни
будем его признавать, прославлять и упрочнять, если не оттолкнёмся
хотя б от самой его чувствительной точки.

От — лжи.

Когда насилие врывается в мирную людскую жизнь — его лицо
пылает от самоуверенности, оно так и на флаге несёт, и кричит: «Я —
Насилие! Разойдись, расступись — раздавлю!» Но насилие быстро ста-
реет, немного лет — оно уже не уверено в себе, и, чтобы держаться, чтобы
выглядеть прилично, — непременно вызывает себе в союзники Ложь.
Ибо: насилию нечем прикрыться, кроме лжи, а ложь может держаться
только насилием. И не каждый день, не на каждое плечо кладёт насилие
свою тяжёлую лапу: оно требует от нас только покорности лжи,
ежедневного участия во лжи — и в этом вся верноподданность.

И здесь-то лежит пренебрегаемый нами, самый простой, самый
доступный ключ к нашему освобождению: личное неучастие во лжи!
Пусть ложь всё покрыла, пусть ложь всем владеет, но в самом малом
упрёмся: пусть владеет не через меня!

И это — прорез во мнимом кольце нашего бездействия! — самый
лёгкий для нас и самый разрушительный для лжи. Ибо когда люди отша-
тываются ото лжи — она просто перестаёт существовать. Как зараза, она
может существовать только на людях.

Не призываемся, не созрели мы идти на площади и громогласить
правду, высказывать вслух, что думаем, — не надо, это страшно. Но хоть
откажемся говорить то, чего не думаем!

Вот это и есть наш путь, самый лёгкий и доступный при нашей
проросшей органической трусости, гораздо легче (страшно выговорить)
гражданского неповиновения по Ганди.

Наш путь: ни в чём не поддерживать лжи сознательно! Осознав,
где граница лжи (для каждого она ещё по-разному видна), — отступиться
от этой гангренной границы! Не подклеивать мёртвых косточек и чешуек
Идеологии, не сшивать гнилого тряпья — и мы поражены будем, как
быстро и беспомощно ложь опадёт, и чему надлежит быть голым — то
явится миру голым.

Итак, через робость нашу пусть каждый выберет: остаётся ли он
сознательным слугою лжи (о, разумеется, не по склонности, но для про-
кормления семьи, для воспитания детей в духе лжи!), или пришла ему
пора отряхнуться честным человеком, достойным уважения и детей
своих и современников. И с этого дня он:

— впредь не напишет, не подпишет, не напечатает никаким спо-
собом ни единой фразы, искривляющей, по его мнению, правду;
— такой фразы ни в частной беседе, ни многолюдно не выскажет
ни от себя, ни по шпаргалке, ни в роли агитатора, учителя, воспитателя,
ни по театральной роли;
— живописно, скульптурно, фотографически, технически, музы-
кально не изобразит, не сопроводит, не протранслирует ни одной ложной
мысли, ни одного искажения истины, которое различает;
— не приведёт ни устно, ни письменно ни одной «руководящей»
цитаты из угождения, для страховки, для успеха своей работы, если цити-
руемой мысли не разделяет полностью или она не относится точно сюда;
— не даст принудить себя идти на демонстрацию или митинг, ес-
ли это против его желания и воли; не возьмёт в руки, не подымет транспа-
ранта, лозунга, которого не разделяет полностью;
— не поднимет голосующей руки за предложение, которому не со-
чувствует искренне; не проголосует ни явно, ни тайно за лицо, которое
считает недостойным или сомнительным;
— не даст загнать себя на собрание, где ожидается принудитель-
ное, искажённое обсуждение вопроса;
— тотчас покинет заседание, собрание, лекцию, спектакль, кино-
сеанс, как только услышит от оратора ложь, идеологический вздор или
беззастенчивую пропаганду;
— не подпишется и не купит в рознице такую газету или журнал,
где информация искажается, первосущные факты скрываются.

Мы перечислили, разумеется, не все возможные и необходимые
уклонения ото лжи. Но тот, кто станет очищаться, — взором очищенным
легко различит и другие случаи.

Да, на первых порах выйдет не равно. Кому-то на время лишиться
работы. Молодым, желающим жить по правде, это очень осложнит их
молодую жизнь при начале: ведь и отвечаемые уроки набиты ложью, надо
выбирать. Но и ни для кого, кто хочет быть честным, здесь не осталось
лазейки: никакой день никому из нас даже в самых безопасных
технических науках не обминуть хоть одного из названных шагов — в
сторону правды или в сторону лжи; в сторону духовной независимости
или духовного лакейства. И тот, у кого недостанет смелости даже на
защиту своей души, — пусть не гордится своими передовыми взглядами,
не кичится, что он академик или народный артист, заслуженный деятель или генерал, — так пусть и скажет себе: я — быдло и трус, мне лишь бы
сытно и тепло.

Даже этот путь — самый умеренный изо всех путей сопротивле-
ния — для засидевшихся нас будет нелёгок. Но насколько же легче
самосожжения или даже голодовки: пламя не охватит твоего туловища,
глаза не лопнут от жара, и чёрный-то хлеб с чистой водою всегда най-
дётся для твоей семьи.

Преданный нами, обманутый нами великий народ Европы —
чехословацкий — неужели не показал нам, как даже против танков
выстаивает незащищенная грудь, если в ней достойное сердце?

Это будет нелёгкий путь? — но самый лёгкий из возможных.

Нелёгкий выбор для тела, — но единственный для души. Нелёгкий путь,
— однако есть уже у нас люди, даже десятки их, кто годами выдерживает
все эти пункты, живёт по правде.

Итак: не первыми вступить на этот путь, а — присоединиться! Тем
легче и тем короче окажется всем нам этот путь, чем дружнее, чем гуще
мы на него вступим! Будут нас тысячи — и не управятся ни с кем ничего
поделать. Станут нас десятки тысяч — и мы не узнаем нашей страны!

Если ж мы струсим, то довольно жаловаться, что кто-то нам не
даёт дышать — это мы сами себе не даём! Пригнёмся ещё, подождём, а
наши братья биологи помогут приблизить чтение наших мыслей и
переделку наших генов.

Если и в  э т о м  мы струсим, то мы — ничтожны, безнадёжны, и
это к нам пушкинское презрение:

К чему стадам дары свободы?
..........................
Наследство их из рода в роды
Ярмо с гремушками да бич."

12 февраля 1974

Aug 14, 2012

7 речей, які вам мав би розповісти ваш SMMщик

Анджалі Муллані (Anjali Mullany), редактор рубрики про соцмедіа у Fast Company, добре розвінчує деякі міфи та поширені штампи в середовищі "діджітал-ґуру" Дуже гарний пост, не втримався, аби нашвидкоруч не перекласти.

Якби численні консультанти із соціальних медіа дійсно робили свою роботу, більшості зі них довелося би... піти назавжди із професії і не з'являтись замовникам на очі.

Ні про яку справжню активність у соціальних медіа не йдеться, якщо компанія імітує діяльність в соцмережах, посадивши вести пару-трійку акаунтів свого менеджера із персоналу і неймовірно з того тішачись. Консультант потрібен, аби з'ясувати, чим займається і як працює ваша компанія, створити стратегію для вашої організації в плані використання практичних можливостей соціальних мереж і розповсюдження соціальних медіа на всі ланки і всі рівні комунікацій вашої компанії. Але це буде згодом, а із самого початку ваш SMMщик мав би сказати вам хоча б щось із таких фраз:

1 "А яку мету ви переслідуєте в цих ваших соцмережах?" Серед претендентів на звання "ґуру" - чимало тих, хто весь час торочить про величезну цінність комм'юніті, спільноти тощо. Так, це все дуже пречудово, але для бізнесу завжди має бути кінцева мета; здебільшого такою метою є підвищення продажів, поширення даних про бренд чи зростання трафіку на сайт (чи сайти). Ваша стратегія для соціальних медіа не може обмежуватись лише створенням великого комм'юніті, де всі будуть чудово спілкуватись між собою онлайн без усілякої кінцевої мети.

2 "А ось тут наш показник ROI." Консультант із соціальних медіа мав би чітко вказати вам, на що і як витрачено кошти, як вони мають окупити себе. Ваш консультант може наполягати на тому, що - мовляв - не можна визначити кількісно рівень віддачі від соцмереж. Але це неправда. Якщо ви зібрались витратити $75 тис на окремий бейдж для бренду в Foursquare, нехай спочатку ваш "СММщик" дасть бізнес-обґрунтування, як така "інвестиція" допоможе вам наростити обсяг замовлень чи продажів у кількісному розмірі.

3 "Мені байдуже до того, скільки в нас фолловерів." Пішла якась нездорова мода на те, в якої компанії більше фолловерів чи читачів, і консультанти та "ґуру" непогано на цій моді грають. Але витрати на рекламу в Facebook чи конкурси із накручуванням кількості "лайків за айпад" чи "лайків за ноутбук" дуже часто ніяк не позначаються на якісному залученні нових клієнтів. Вам би варто було залучити тематичних блогерів, знаменитостей чи впливових публічних осіб, котрі користуються вашою продукцією замість того, щоб розкидати гроші на вітер.

4 "Facebook та Twitter - це лише початок." Cправжній фахівець має визначити, які із соцмедіа-майданчиків найкраще підходять для конкретних комунікаційних цілей вашого бренду. Наприклад, дизайнер одягу, чий СММщик ні слова не говорить йому про платформу онлайн-колажів Polyvore, має такого СММщика звільнити.

5 "А тепер поглянемо на дані." Кожна соцмережа, кожна онлайн-платформа дає доволі великий обсяг статистичних даних, котрі потрібно не лише моніторити, але й інтерпретувати. І джерела трафіку та їхній розподіл теж потрібно інтерпретувати. І всім цим має займатись ваш консультант із нових медіа. А ще має бути враховано вимір показників у соціальних медіа, управління контентом, стратегії та контент-плани, інструменти моніторингу потреб компанії та її аудиторії - і до всього цього має додаватись методологія із аналізу даних: щоб потім, коли ваш SMM-"ґуру" піде від вас, ви могли поглянути в ці дані і самі зрозуміти, про що тут йдеться.
А отримавши дані, ще раз перевірте їх. Мають бути визначені час, обставини, типи контенту, які дають найкращу віддачу. Якщо ваша аґенція чи консультант ці показники визначають невірно чи інтерпретують некоректно, вводячи вас в оману - замисліться, чи потрібні вони вам.

6 "Вам потрібно соціалізувати веб-сайт." Не покладайтесь виключно на сторонні платформи та соцмережі. Потрібно оптимізувати власний сайт таким чином, щоб збирання та поширення інформації із нього в соціальні мережі було зручним для користувачів. І щоб це спланувати і виконати правильно, вам теж потрібен соцмедіа-консультант. Почніть із того, що підключіть до сайту Facebook Open Graph та виміряйте рівень соціальної активності ваших користувачів (включаючи рівень "лайків" в межах вашого домену).

7 "Я - ніякий не гуру в світі соціальних медіа." І дуже добре, якщо ви почуєте від консультанта саме цю фразу. Бо той, хто починає із "ґуропроголошення", найчастіше ніяким "фахівцем екстра-класу" не є.

Aug 5, 2012

Про "інфотеймент" як непомітне зло

Ви помічали, наскільки контент-який-вас-розважає потіснив контент-який-змушує-вас-думати? Раніше найбільшою "розважалкою" було ТБ: спроби робити аналітичний, інтеліґентний, розумово багатий продукт в ефірі 80% ефірних та кабельних телеканалів протягом останніх 15 років остаточно захлинулися "клюквою" та серіалами-передачами із закадровою ржачкою та безкінечними піснями-танцями-талантами-трюками-екстримом.

Тепер протягом останніх півтора року в рейтинг "розважалок" потрапив інтернет. Демотиватори, бугагашечки, малюночки, кривенький фотошоп, боянисті приколи та гібриди луркмора, фішок.нет, котики та дівчатка різного ступеня тяжкості оголеності заполонили не лише сторінки брендів в соціальних мережах, але й посіли найбільші рубрики в онлайн-виданнях, в блогосфері, "продукт" цей валиться нам усім на голову наче сніг серед літа - і втекти нікуди від того всього.

"Інфотеймент" (informational entertainment) замінив для брендів спілкування із аудиторією; для самої аудиторії "інфотеймент" замінив контент, котрий пробуджує думку (і саму думку як таку), контентом, котрий "збирає лайки" і намагається змусити нас до посмішки. Ростуть як гриби усілякі "Офісниє тьоркі" та інші спільноти з гумором та "філософією" низького штибу. Семінари та конференції дедалі більше присвячені не тому, як робити крутий цікавий і розумний (РОЗУМНИЙ, а не смішний) продукт, а тому, як побільше збирати трафіку і "лайків" - і неважливо, що я-ти-він-вона не розуміємо, навіщо мобільний оператор постить котиків та "сердечки" замість того, щоб дати чітку відповідь на те, чому в конкретному регіоні проблеми із покриттям і чому не попередили смс-кою про зростання тарифів з певного числа.

Агенції та самі клієнти (частково) почали сприймати "інфотеймент" як належне, таке враження, ніби ми всі частково отупіли (а може - закрадається острах - і справді отупіли та не помітили того й самі?), користуючись соцмережами, і тепер такий контент "авто-в-костюмі-банана" складає від 50% до 85% стрічки не лише ВКонтакті, але й у Фейсбукові, і це - не найкраща тенденція: по-перше, свідчить про те, що СММники "видохлися" і йдуть по шляху найменшого спротиву і "затуплення" аудиторії, по-друге - не формує ніякий смак у аудиторії, не кажучи вже про те, що інформаційна цінність такої "активності" дуже сумнівна (не кажучи вже про конверсію, а не про "базз заради баззу").

В цьому плані соцмережі та ТБ все більше і все голосніше декларують тезу "Why so serious?!" Ось тільки це - улюблена фраза Джокера, а Джокер був психопатом (якщо раптом хто не бачив передостаннього фільму про "Бетмена").

Jul 7, 2012

Чи це "життя", або Let's undershare

Поки тут хворію / лікуюся / відпочиваю, протягом місяця мав час для роздумів та спостережень. І з деяким сумом відзначив для себе, що ще пам'ятаю часи, коли люди обідали, не викладаючи фото страв у Інстаграм, дивились кіно, не чекінячись у мобільних додатках, не писали в Твіттер із автобусів, не чекінилися біля кожного стовпа та меморіальної дошки у чужому місті; а бренди не постили бугагашечок та демотиваторів у Фейсбуках та ВКонтакті, підміняючи цією ілюзією активності справжню комунікацію із кінцевим споживачем.

За якихось три роки все стало з ніг на голову, і проблема "овершарінгу" (надлишкового контенту, на 90% не цікавого за суттю та формою нікому, окрім того, хто його створює чи поширює - та й то - виключно із корисливо-комерційних мотивів) стала очевиднішою за проблему глобального потепління. Комунікації та трансляції засобами соціальних медіа - це величезний крок вперед для веб-проектів та спільнот, тут не заперечую. Перегляд фото, відео, отримання звуку та живої картинки, текстових коментарів та уточнень наживо з місця конференцій чи інших знакових культурних, наукових, бізнесових, мистецьких подій - це класна можливість: ти собі наприклад хворієш чи застряг у офісі чи в "пробці" десь на дорозі - і долучаєшся до події за сотні чи тисячі кілометрів від тебе. Але на жаль, в 90% випадків соціальні мережі розповідають мені про колір плаття, кількість людей в черзі відділення банку та набір продуктів у столовій тарілці моїх друзів по мережі. І це навіває радше сум, аніж радість. Ерзац-життя на швидкості 10 секунд (приблизно стільки треба, щоби сприйняти фотку чи демотиватор, яких тисячі).

Недаремно одна із колумністок The Huffington Post скаржилася, що в наш час незрозуміло, для кого ж виробляти якісний "довгий" контент: адже ніхто не читає і не коментує великих матеріалів, які спонукають думати чи діяти, а не просто "відкрив-посміхнувся-забув".

Культура споживання тексту, культура мислення, відповідь на питання "для чого ось цей контент", "для чого конкретна дія" - всі вони суттєво постраждали внаслідок бездумного "лайкізму" та накручування just-now контенту.

Чи це і є картина нашого життя? Швидше за все - ні. Натомість - це привід задуматись над тим, як кожен із нас має від моделі "let's share everything everywhere" перейти до "let's undershare". Менше, краще, змістовніше, цінніше - ось чого бракує в стрічках соціальних мереж. Можливо, з часом ми усі (і користувачі, і бренди, і агенції) прийдемо до усвідомлення цього простого факту.

Jun 17, 2012

Пост про неважливе

Вперше  за 2 роки волею обставин я опинився у повноцінній і тривалій відпустці, коли про роботу згадувати банально не було часу перший тиждень. А потім раптом відчув, що Слава Баранський мав рацію з приводу соцмереж і взагалі того всього неважливого, чим забито наші голови. Тренд на суцільну підміну життя його інформаційно-побутовим суррогатом, реальної якості зробленого, прожитого, відчутого - якості життя - на якість тимчасових та постійних проектів та рівень відвідуваності сайту чи блогу; реальних людей - на швидкі контакти в мережі та аудиторії, "які тебе читають"; реальних досягнень - на цифри в Google Analytics - все це вже 2 роки "тримало" мене, поки в один прекрасний день реальне Життя лупануло що називається "ложкою в лоба" - і всі ті "лайки", ретвіти та апдейти і "актуальність" виглядають досить смішно, неактуально і непереконливо.

А почавши ці проблеми долати, раптом виявляєш, що справа була не лише в фізіологічних показниках (хоча і в них в першу чергу); що це ти весь, сам трохи "збився" з курсу (як буває із годинником, котрий потрапивши під колеса чи у воду, починає показувати увесь час неправильний час і потребує вправного годинникаря): неправильний режим сну, неправильний розподіл уваги, мало руху (в усіх розуміннях - від кількості пройдених кроків в день до "кроків" у розвитку власних думок, стосунків, кар'єри (а хто сказав, що це теж не є важливим?!).

А зрозумівши все це - втрачаєш цікавість до віртуалізації усього і усіх, які були такими зручними та переконливими ще років 3-4 тому, коли все і всі опинились буквально "на кінчиках пальців".

І все це - ця "зручність" і те, чим займався  - стало неважливим. Як цілком можливо, і цей пост не є дуже важливим (адже це лише усвідомлення, але ще не дії). Але зрештою, і заголовок у цього запису відповідний :)

У відпустці я до серпня місяця. За всіма питаннями щодо AIN.UA звертатись сюди.

Jun 11, 2012

Про правила щоденного життя

Мабуть, це найбільш невдячна і найбільш поширена тема сучасності: правила. Правила придумували і виписували, відколи існує людство. Від племінних звичаєвих правил до церковних догматів та політичних ідеологій, а потім - до всіляких "коучів успіху", "живих втілень божественності", "гуру маркетингу" - всі намагаються укласти свої 10-20-30-надцять заповідей, домг, тез и роздати послідовникам в якості обов'язкової інструкції. Навіть телесеріали та вечірні ток-шоу присвячені тому, як правильно харчуватись, одружуватись, жити, будувати кар'єру тощо. Наче без детального переліку інструкцій ми всі автоматично перетворилися б на олігофренів, нездатних навіть ложки донести до рота.

Але не буду про погане, тим більше, у такий сонячний та погожий ранок, як для понеділка. Подумалось от, що власне, кожен із нас складає свої правила (великі чи маленькі) і слідує їм протягом всього свого життя. Часом ці правила серйозні, часом - трохи жартівливі, але не позбавлені життєвого сенсу, бо так вже влаштовано людину.

Правило, яке влучно озвучив і любив неодноразово повторювати протягом свого життя мій дідусь: "Спаси мене, Господи, від "друзів", а від ворогів я сам спасусь". Більш ніж цінне правило, особливо в наш час, коли поняття "дружби" та прихильне ставлення в цілому часто підмінюються тимчасовою доцільністю спілкування та прихованим чи явним зиском від встановлених начебто дружніх стосунків.

Правило мого тата, яке він і досі при нагоді озвучує: "Найдорожче в житті - це свобода". Справді, будь-яка залежність та примус не мають ціни і не виправдовують навіть великих грошей, спокусливих кар'єрних злетів чи значних "білих зарплат" (навіть у такому суспільстві хронічних нестатків та проблем, як українське). На жаль, всі ми в той чи інший спосіб про це забуваємо. Свобода приймати рішення, змінювати своє життя, сказати "Ні, це мені не подобається" або свобода проявити себе.

Досвід та події останніх років 10 і мені дозволили скласти свого роду перелік правил, яких намагаюсь (і намагатимуся й далі) дотримуватись у власному житті:

Завжди снідай. Люди, які вважають, що для початку дня достаньо чашки кави без цукру та сигарети, глибоко помиляються: свого часу організм їм про це "нагадає" в найбільш неочікуваний момент. Сніданок задає день.

Пиши листи: це корисно. Мова не лише про електронні, але й про листування від руки. 80% справ по роботі, по життю та в особистих цілях можна вирішити за допомгою листування. Телефонний дзвінок може застати людину в незручному місці, у непідходящий час чи в поганому гуморі. Невідкладні справи - це коли йдеться про порятунок життя близьких, трансплатнацію нирки чи визволення заручників. В решті випадків електронна пошта нічим не гірша від телефонного дзвінка. А листи, написані близьким друзям чи рідним від руки - то спосіб проявити увагу до тих, хто на значній відстані, і при цьому це - ще й цікавий артефакт для поколінь, що прийдуть після тебе.

Фотографуй. Настане день, коли від багатьох зв'язків, стосунків та людей залишаться лише кольорові та чорно-білі світлини. Від камери мобільника до "дзеркалки" - все згодиться для того, щоб зафіксувати мить, коли ти був щасливим, зворушеним, веселим, сумним, здивованим; коли бачив щось красиве чи незвичайне; коли був у гущі подій чи навпаки - насолоджувався самотністю подалі від цивілізації.

Не бійся відкласти на потім. Зараз модна тема "мультитаскінгу" (це коли ви 5 справ робите одночасно, шосту тримаєте в голові, сьому - доручаєте комусь сторонньому, а восьма робить вас потенційно нещасним вже сьогодні, хоча її треба завершити лише за 3-4 дні). Ми чомусь нічого не відкладаємо, не обдумуємо, секундність, спонтанність та постійний "потік" стали нашими одвічними супутниками. Тягар накопичується, а ми все біжимо. Куди ми так поспішаємо, неначе двужильні? Дещо варто відкласти, дати "відстоятись" в голові, обміркувати, довірити думки паперові чи диктофону, поглянути на ситуацію збоку, запитати поради в тих, чия думка для тебе важить.

Довіряй першому враженню. Кажуть, перша враження оманливим буває дуже часто, але поки що в 90% випадків перші негативні, позитивні, підозрілі чи схвальні відчуття щодо людей, подій, пропозицій, ідей для мене підтверджувались. Культурне оточення намагається "переламати" довіру до своєї інтуїції, а даремно.

Вчися мудрості життя у тих, хто простіший за тебе. Люди, котрі працюють біля землі, на заводах, роблять непомітну, але корисну щоденну справу, багато років живуть і торують шлях своєї невтомної праці та життєвої дороги, дуже часто мудріші та цінніші у спілкуванні та наслідуванні, аніж молоді амбітні "тренери", "гуру", "виступальники на конференціях", котрі розрекламовані на всіх кутках та екранах і вчать інших "науці життя та успіху", покладаючись на власноруч зкопійовані книжки чи набір гучних абстрактних гасел ("їж здорову їжу", "бігай", будь позитивним" - суцільні категоричні імперативи якогось синтетичного напіварійця-напівсупергероя з рекламного ролику).

Не сперечайся в інтернеті. Найбезґлуздіша витрата часу з усіх можливих - це суперечки в інтернеті. Суперечка з розумною людиною лише витрачає час вас обох; суперечка із дурнем чи тролем - опускає тебе до рівня дурня чи троля.

Не підлаштовуйся і не підлаштовуй свої переконання. Всім догодити не зможеш, та й не варто цього робити: вір у те, в що віриш. Будь націоналістом чи космополітом, вегетаріанцем чи м'ясоїдом, атеїстом чи щирим католиком - це твоє право. Ти лише не в праві забирати чуже життя, бо не ти давав його; підривати чужі міста, бо не ти будував їх; калічити чужі долі, бо не ти твориш їх.

Не вгадуй чужих бажань і сам не роби із себе "людину-загадку". Відмінність поміж західним суспільством та вітчизняним: в нас люди не звикли говорити відкрито про свої бажання, очікування, сумніви, страхи та претензії. Спочатку жінки, а далі - й чоловіки - в Україні чомусь переконані цілим нашаруванням стереотипів, що оточуючі мають вгадувати їхнє самопочуття, настрій, бажання, причини невдоволення, запізнень, відмов чи зміни настрою. Ніхто нікому не зобов'язаний бути оракулом, провидцем чи інтуїтом.

Найцінніше в житті - це життя і здоров'я близьких та власне. Гроші, кар'єра, перспектива, амбіції, ідеологія, церква, партії - нічого з цього не має сенсу, якщо немає перших двох головних складових.

Мабуть, цей перелік можна було б і продовжити. Але ось ці правила стали свого роду ключовими. А решту коригує Життя :)

Jun 9, 2012

Перегортаючи сторінку

Цікаво, наскільки часто протягом життя середньостатистична людина зтикається із необхідністю "перегортати сторінку": іти далі, вносити кардинальні зміни, приймати непрості рішення, помічати за собою, що її, людини, шлях завів кудись не туди - не туди, куди мріялося, хотілося, не до того, до чого прагнулося.

З одного боку, Час відсіює ілюзії: ілюзії юності, сприйняття людей під певним кутом зору, ідеї та речі, котрі колись здавались цінними; зв'язки, котрі мали значення. З іншого боку, саме в боротьбі із Часом та Обставинами кожен із нас віднаходить для себе новий напрямок руху, нову мету, нові цілі (мова не лише про кар'єру чи гроші, мова про життєву модель в цілому).

Третього липня 2012 року виповниться рівно 5 років від часу закінчення університету. Ось ми на фото, в очікуванні того, що наші грандіозні плани на "підкорення Всесвіту" здійсняться :)


Відверто кажучи, мої плани не здійснились. Чи багато докладено було зусиль? Можливо, ні. Чи було здобуто цінний практичний досвід? Так. Чи були обставини об'єктивні, які завадили реалізації багатьох задумів (не лише знаменита економічна криза 2008-2009)? Були. Чи шкодую я про те, що не здійснилося? Ні.

Але перегортати сторінку раз на декілька років - це, мабуть, свого роду життєва необхідність. Певні помилки при цьому не завжди піддаються виправленню. Зате приходить усвідомлення того, що не всі уявлення та сценарії в твоїй голові працюють в реальному житті так, як ти планував / уявляв із самого початку. Завжди трішки заздрив людям, які вміють "горіти" ідеєю довго, визначати мету наперед і роками пробиватись в заданому / жаданому напрямку: мабуть, їх не багато, але вони від самого початку перегорнули на "правильну" сторінку. А може, це просто чергове підтвердження того, що the grass is always greener on the other side - хтозна

PS: десь на місяць (а можливо, й більше) пішов у відпустку. Окрім лікування (це потреба першочергова), є багато над чим подумати.

Mar 11, 2012

Блоги продовжують відмирати?

Помітив, що в Google Reader досі живуть майже 50 "мертвих" блогів, які не оновлювалися вже рік і більше. Деякі періодично оновлюються - раз на 4-5 місяців, потім знову тиша. Більшість приватних / особистих і деякі тематичні. Можливо, автори покинули їх через брак часу чи втрату інтересу, можливо, щось сталося із деякими з самих авторів. Але найбільш ймовірна причина: переміщення в соцмережі.

Блог потребує закінченої думки, тривалого спостереження, великого шматка текстової чи графічної інформації, якою - разом із думкою автора, його почуття ми та спостереженнями - можна поділитись із навколишнім світом. А за минулі 3 роки все перетворилося на хронічну снек-культуру: читаються краще короткі книжки та маленькі оповідання; більший перегляд збирають кліпи, а не фільми; 140 символів та 1 фото в Instagram - це "замість тисячі слів".

Ми навіть не затримуємось довше хвилини чи кілької хвилин на матеріалах. Великі статті та дослідження, в яких немає цікавих картинок, - навіть попри важливі й цінні факти, викладені в них - проходять повз увагу більшості читачів. Блоги продовжують відмирати? І так, і ні.

Справа не лише в тому, що всі та все навколо "прискорилися" і "скоротилися". Справа в тому, що на постійне оновлення, постійне спілкування, постійну відданність обраній тематиці чи напрямкові в більшості блогерів з часом не вистачило натхнення / бажання / енергії. Блогів помітно поменшало, а от якість їх зросла (навіть якість особистих нотаток в standalone; не знаю, що там відбувається в ЖЖ, давно туди не заходжу). Блоги - як ті люди, котрі за ними стоять: якщо вони перестають бути цікавими самим собі, то поступово відходять у тінь.

Вичистив з рідера майже 60 блогів, залишилося 28 підписаних через Google Blogs, та ще приблизно півтора десятки з RSS-підпискою. Можливо, і половину з них за місяць-другий спіткає та ж сама доля - хтозна.

ПОПУЛЯРНІ ПУБЛІКАЦІЇ