Showing posts with label осінь. Show all posts
Showing posts with label осінь. Show all posts

Oct 28, 2012

Про вибори

Виявляється, вже більше місяця нічого не пишу: все ніколи та ніколи.

Сьогодні в нас в країні - вибори. В черговий раз люди на щось сподіваються, про щось питають один одного, навіщось ставлять "галочки" та "хрестики". Мабуть, тому що - старші - підсвідомо, молоді - свідомо - ми всі хочемо нарешті після 20 років почати життя в НОРМАЛЬНІЙ країні, з НОРМАЛЬНИМИ цінами та якістю товарів і послуг, ліків та перевезень, з адекватними людьми в політиці та на екрані, із прозорими та зрозумілими правилами сплати податків, ведення справ, побачити нарешті обіцяні вже років із 10 "нові робочі місця", "гідні пенсії" та інші важливі складові, без яких ніяка адекватна країна сьогодні не може жити. Але ні, стоп: ми ж живемо без усього цього - і ніби нічого, звикли...

Інколи протягом цього місяця чув від знайомих "ти думаєш, ці вибори щось змінять". Я той "наївний чувак", котрий вперто вважав і вважає, що можливість і право обирати - одне із найбільших здобутків того часу, в який ми живемо. Про Союзі люди навіщо на вибори ходили? Партія ж одна була, кандидати однаково "за підтримки профкомів, обкомів" та інших "-комів". Але ходили. Знаєте чого? Не через бажання вплинути на щось. Через свіжий кефір, зефірні пряники, "докторську" ковбасу та гарячі ватрушки. Я серйозно: батьки і досі із посмішкою згадують, що від часів їхньої юності в 60-х і аж до 90-х фактично люди від 6 ранку йшли ледь не вчергу на виборчу дільницю, бо тільки так раз на 4 чи 5 років можна було придбати цукерки шоколадні, свіже молоко та смачні булочки. Булочки раз на 4 роки. Поколінню айпадів та нексусів, котре снідає щодня свіжою моцареллою чи витрачає 25 гривень на чашку кави, це здаватиметься дикістю. І навіть тим, хто і досі десь в невеличкому селищі прокидається щодня і йде на зміну на цукровий завод - і то оці булочки та "зефірки" раз на 4 роки будуть здаватись сюрреалістичною казкою. Але було ж.

Тепер на вибори ходять за обіцянки чогось нового. Традиція у нас така: щодва роки восени чекати на зміни - то президента, то парламенту. Інколи докладати до цього зусиль. Небагато: прийти і проголосувати, наприклад. Тільки тепер "зефірки" не дефіцитні. Старшому поколінню ще намагаються за це додати гречки чи накинути пенсійних бонусів (хоча б по 10 гривень до пенсії, "спасібо-міколі-яновічу-за-ето"). Молодше покоління на це не зважає. 2004-2006 молодше покоління хоча б трохи вірило в ідею. зараз і в ідею не дуже вірить.

Повільно, але ми починаємо вірити в себе. Хто шукає комфортних шляхів для себе на найближчу перспективу і не бажає докладати зусиль тут з різних причин - той "валить", закликає "валіть скорєй" ще й інших крім себе. Можливо, це правильний вибір для когось, не знаю. Знаю, що 90% тих, що поїхали та їдуть, не жалкують про це. Але мені не лише особисті обставини заважають "гострити лижі" на чужі країни, візи та паспорти. Просто не хочеться.

Не хочеться залишати те, де ти ріс, те, до чого ти маєш таку глибинну "слабку струнку" прив'язаності і деякої симпатії, чи що. Полишати рідних, знайомих, друзів - людей, які в принципі в нас роботящі і не позбавлені таланту, потенціалу та енергії, розуму, інтелекту - просто забиті буденністю та зневірою на дно, перебувають у інтелектуальному підпіллі чи внутрішній еміграції, чогось чекаючи. Раз на 4 роки проривається те чекання відчайдушною спробою піти і змінити так, як "у них" роблять: простою процедурою демократичного вибору. Поки що не виходить. Або виходить, але не так, як ми на те сподівались. Тому чекаємо на кожен екзит-пол із потаємною надією "а раптом цього разу не обламаємось, раптом нас - нормальних людей - стало більше за минулі 4 роки".

Так і тепер. Нам усім потрібні зміни. нашій країні вони потрібні. Нашим батькам, нашим рідним старшого віку, нашим племінникам і - в кого вони вже є - дітям теж потрібні. Ви ж не хочете виховувати дитину в чужій країні? А в своїй не хочете, щоби вона, ота дитина, жила в часи дикого рагулізму, корумпованої бюрократії та тупості, правда ж? Тому чого сьогодні не були на дільниці? "Вони" там знову все вирішать за вас. Але у вас ще є 2 години. Це просто так, на всяк випадок, ви там подумайте, можливо, варто все ж. Не за "зефірки" і ковбасу по 2,20. Не за "хто більше дав перед виборами". За себе. За своє життя і життя ваших рідних.

Aug 21, 2012

Передчуття осені

Невловимо короткий - усього в декілька тижнів довжиною - проміжок часу, котрий передує "оксамитовому сезону", той, що я називаю часом передчуття осені. Ранки стають холодними, а сонце сідає на годину чи півтори раніше; небо все частіше вкривають хмари; вітер вже не гріє, а промені сонця лягають вже під іншим кутом. А ще раптом помічаєш, що ластівки майже непомітно зникають, їх все менше і раптом раз - і одного ранку небо затихає, метушня там припинилася, вони полетіли...


А в місті більшає людей та машин: всі повертаються у місто. Засмага хвилею затоплює вулицю: кожен везе із собою мітку літа, знак, котрий зникне за тиждень-два - колір шоколаду та міді, розлитий по шкірі численних відпочивальників-мандрівників із далеких азійських та морських перельотів чи поїздок на херсонське узбережжя.


І ще передчуття осені - це яблука, ягоди кизилу, різноманітні овочі, червоні та зелені кольори, злиті в єдину палітру і перемішані із густим зеленим та помаранчевим, заховані до певного часу за скло та в воду - зцукровану чи просякнуту сіллю


Sep 24, 2011

Сезон фермерських ярмарків стартував



Був сьогодні на першому із низки традиційних фермерських ярмарків (які проходять зазвичай у Вінниці на проспекті Юності від Келецької вниз кожного року в період із середини вересня до середини жовтня). Цьогоріч перший день - 24 вересня, завершать здається 22-го жовтня; ярмарок проходитиме щосуботи з 9 ранку до 2-ї години дня.

На відкриття не потрапив: проспав. Приїхав приблизно об 11 ранку. Народу доволі багато; ціни від традиційних "базарних" на пару гривень в середньому відрізняються в менший бік; але є й приклади більш дорогого товару.


Чим відрізняється такий вінницький аналог farmer's market від європейських чи американських - так це хіба що наявність ковбаси та меду "домашнього приготування". Проте особливого ажіотажу не дуже помітно: найбільші натовпи - там, де продають цукор, цибулю та крупи: вочевидь, люди готуються до кризи :) або просто не всі міські жителі мають достатні зимові запаси. Деякі власники із машинами із приватних господарств продають навіть мішками із доставкою додому (для пенсіонерів досить зручно; правда, ціна трохи вища виходить; але однаково менша, аніж на ринках в "оптовиків").

Поки чекав в черзі за овочами - створив venue на Forsquare: хто із вінничан буватиме тут по суботах із 9:00 до 14:00 - чекіньтесь, не соромтесь :)

ПОПУЛЯРНІ ПУБЛІКАЦІЇ