О журналистах, блогерах и прочих

В связи с интересной ситуацией, показывающей, как копирайтерская промашка может перерасти в раскапывание окопов на поле онлайн-журналистики, подумалось о краткой классификации людей, владеющих клавиатурой.

7 лет работаю в индустрии контент-проектов и интернет-ресурсов (начинал с фрилансера и junior copywriter в РА), и всех, кто стучит по клавиатуре ноутбуков и компьютеров, могу спокойно разделить на 5 категорий:

Повний список відповідальних за диктатуру в Україні

Для того, щоб не забути, коли все закінчиться (те, що почалося 30 листопада і триває і досі):

Как «покращення» кабинет плательщика налогов сделало

С прошлого года я стал официальным ФОП (по-украински это «фізична особа-підприємець» – аналог предпринимателя-единщика в РФ: платится единый налог и взнос в соцстрах). Для отправки отчетности использую электронные ключи и один из украинских сервисов ведения электронной отчетности с ее дальнейшей отправкой (называется Taxer; очень удобный интерфейс и работает всё просто и понятно – самое то для предпринимателя без космических денежных оборотов). И вот читаю новость от местного винницкого онлайн-СМИ:

Ни котиков, ни лайков: куда идет отечественная стартап-индустрия?

Disclaimer: В этой статье не будет мнений экспертов, громких фамилий, цитат от стартап-гуру и окончательных непререкаемых выводов. Просто 3 года активных наблюдений за стартапами Рунета / Уанета и полтора года непрерывного написания всяческих обзоров и краш-тестов привели к мысли: "А зачем, собственно, происходит вот это всё?" Этот пост – попытка сделать вопрос не риторическим.

Дорогий наш президент (інфографіка від "Фокуса")

Кажуть, останній номер журнала "Фокус" від 23-го лютого 2013-го таємничо зник з кіосків не в останню чергу завдяки цій інфографіці. У "них" є різні важелі регулювання медійного простору, а у нас є Google-сервіси :) Тому милуємось рівнем грошових витрат гаранта за рік та основними статтями бюджету, які можна було би покрити за ці гроші:

Україна-2013

Тут взагалі не потрібні ніякі коментарі, просто дивимося:

7 речей, які вам мав би розповісти ваш SMMщик

Анджалі Муллані (Anjali Mullany), редактор рубрики про соцмедіа у Fast Company, добре розвінчує деякі міфи та поширені штампи в середовищі "діджітал-ґуру" Дуже гарний пост, не втримався, аби нашвидкоруч не перекласти.

Якби численні консультанти із соціальних медіа дійсно робили свою роботу, більшості зі них довелося би... піти назавжди із професії і не з'являтись замовникам на очі.

Ні про яку справжню активність у соціальних медіа не йдеться, якщо компанія імітує діяльність в соцмережах, посадивши вести пару-трійку акаунтів свого менеджера із персоналу і неймовірно з того тішачись. Консультант потрібен, аби з'ясувати, чим займається і як працює ваша компанія, створити стратегію для вашої організації в плані використання практичних можливостей соціальних мереж і розповсюдження соціальних медіа на всі ланки і всі рівні комунікацій вашої компанії. Але це буде згодом, а із самого початку ваш SMMщик мав би сказати вам хоча б щось із таких фраз:

1 "А яку мету ви переслідуєте в цих ваших соцмережах?" Серед претендентів на звання "ґуру" - чимало тих, хто весь час торочить про величезну цінність комм'юніті, спільноти тощо. Так, це все дуже пречудово, але для бізнесу завжди має бути кінцева мета; здебільшого такою метою є підвищення продажів, поширення даних про бренд чи зростання трафіку на сайт (чи сайти). Ваша стратегія для соціальних медіа не може обмежуватись лише створенням великого комм'юніті, де всі будуть чудово спілкуватись між собою онлайн без усілякої кінцевої мети.

2 "А ось тут наш показник ROI." Консультант із соціальних медіа мав би чітко вказати вам, на що і як витрачено кошти, як вони мають окупити себе. Ваш консультант може наполягати на тому, що - мовляв - не можна визначити кількісно рівень віддачі від соцмереж. Але це неправда. Якщо ви зібрались витратити $75 тис на окремий бейдж для бренду в Foursquare, нехай спочатку ваш "СММщик" дасть бізнес-обґрунтування, як така "інвестиція" допоможе вам наростити обсяг замовлень чи продажів у кількісному розмірі.

3 "Мені байдуже до того, скільки в нас фолловерів." Пішла якась нездорова мода на те, в якої компанії більше фолловерів чи читачів, і консультанти та "ґуру" непогано на цій моді грають. Але витрати на рекламу в Facebook чи конкурси із накручуванням кількості "лайків за айпад" чи "лайків за ноутбук" дуже часто ніяк не позначаються на якісному залученні нових клієнтів. Вам би варто було залучити тематичних блогерів, знаменитостей чи впливових публічних осіб, котрі користуються вашою продукцією замість того, щоб розкидати гроші на вітер.

4 "Facebook та Twitter - це лише початок." Cправжній фахівець має визначити, які із соцмедіа-майданчиків найкраще підходять для конкретних комунікаційних цілей вашого бренду. Наприклад, дизайнер одягу, чий СММщик ні слова не говорить йому про платформу онлайн-колажів Polyvore, має такого СММщика звільнити.

5 "А тепер поглянемо на дані." Кожна соцмережа, кожна онлайн-платформа дає доволі великий обсяг статистичних даних, котрі потрібно не лише моніторити, але й інтерпретувати. І джерела трафіку та їхній розподіл теж потрібно інтерпретувати. І всім цим має займатись ваш консультант із нових медіа. А ще має бути враховано вимір показників у соціальних медіа, управління контентом, стратегії та контент-плани, інструменти моніторингу потреб компанії та її аудиторії - і до всього цього має додаватись методологія із аналізу даних: щоб потім, коли ваш SMM-"ґуру" піде від вас, ви могли поглянути в ці дані і самі зрозуміти, про що тут йдеться.

А отримавши дані, ще раз перевірте їх. Мають бути визначені час, обставини, типи контенту, які дають найкращу віддачу. Якщо ваша аґенція чи консультант ці показники визначають невірно чи інтерпретують некоректно, вводячи вас в оману - замисліться, чи потрібні вони вам.

6 "Вам потрібно соціалізувати веб-сайт." Не покладайтесь виключно на сторонні платформи та соцмережі. Потрібно оптимізувати власний сайт таким чином, щоб збирання та поширення інформації із нього в соціальні мережі було зручним для користувачів. І щоб це спланувати і виконати правильно, вам теж потрібен соцмедіа-консультант. Почніть із того, що підключіть до сайту Facebook Open Graph та виміряйте рівень соціальної активності ваших користувачів (включаючи рівень "лайків" в межах вашого домену).

7 "Я - ніякий не гуру в світі соціальних медіа." І дуже добре, якщо ви почуєте від консультанта саме цю фразу. Бо той, хто починає із "ґуропроголошення", найчастіше ніяким "фахівцем екстра-класу" не є.

 

А ще й самі бренди та їхні фахівці із SMM часто багато проголошують красивих та порожніх фраз. Ось деякі із них:

 

ВОНИ КАЖУТЬ
"Ми любимо дослухатись до аудиторії"
ЦЕ ОЗНАЧАЄ
"Ми найняли 24-річного чувака, і він тепер віддувається за усі скарги та потоки бруду, котрі ллються на нас у соцмережах."

ВОНИ КАЖУТЬ
"Ці дані тимчасово недоступні."
ЦЕ ОЗНАЧАЄ
"Нам соромно це оприлюднювати."

ВОНИ КАЖУТЬ
"Нас так надихає стратегія Coca-Cola у соціальних медіа."
ЦЕ ОЗНАЧАЄ
"Всі навколо балакають про Coca-Cola в соцмережах. Ми пошлемося на них, і так буде виглядати, наче ми теж в темі."

ВОНИ КАЖУТЬ
"Наша стратегія відображає наші цінності."
ЦЕ ОЗНАЧАЄ
"Ми говоримо про те, які ми класні."

ВОНИ КАЖУТЬ
"Ми робимо це по-особливому."
ЦЕ ОЗНАЧАЄ
"Ми робимо щось, що відрізняється від того, чим наші маркетологи займались року так 1980-го."

ВОНИ КАЖУТЬ
"Ми будуємо спільноту."
ЦЕ ОЗНАЧАЄ
"Якось ми створили свій хештег в Твіттері, спочатку було трохи лячно, як-то воно піде, але потім нічого так, народ підтягнувся і все склалося ніби непогано."

ВОНИ КАЖУТЬ
"Ми автентичні."
ЦЕ ОЗНАЧАЄ
"Ми впираємося щодуху в одне і те ж послання для аудиторії."

ВОНИ КАЖУТЬ
"Ми доступні для клієнтів там і тоді, коли їм це зручно."
ЦЕ ОЗНАЧАЄ
"Всім начхати на наш корпоративний сайт, на нього вже сто років ніхто не заходив."

ВОНИ КАЖУТЬ
"Соціальні медіа дають нам змогу зрозуміти, чим переймається наш клієнт, наш покупець тощо."
ЦЕ ОЗНАЧАЄ
"Ми завалились у цю незвідану місцину під назвою "соцмережа" - і просто офігіваємо від того, що тут коїться."

ВОНИ КАЖУТЬ
"Все це нове і дуже захоплююче."
ЦЕ ОЗНАЧАЄ
"Ви б нам щось порадили? Ну направду, нам треба, щоб ви нам бодай щось порадили..."

PS: якщо вам потрібна людина, котра проконсультує вашу компанію з питань контент-стратегії для соціальних медіа, допоможе скласти контент-план та визначитись із майданчиками для діалогу - можете звертатись: ніяких "ґуру-стайл" та +10000 лайків не обіцяю, зате займаюсь питаннями якісного тематичного контенту (в тому числі - україномовного) ;)

Дебільність "реформ" на прикладі "Укрзалізниці"

"Як же добре, що останні півтора роки мені не доводилося нікуди їхати поїздом і в найближчий час - вочевидь - і не доведеться," - подумав я сьогодні, співставивши всю інформацію щодо нового розкладу потягів "Укрзалізниці". Більш безглуздого та дебільного прояву "покращення", здається, вже й годі шукати. Коли здавалося, що всі "чудесаті чудеса", які були заготовані в укроурядовців та інших "кровосісів", вже закінчилися, залізнички вирішили зробити декілька контрольних пострілів. А ще в "реформі" залізничного сполучення - як мінімум ряд ознак, властивих усім "реформам", які зараз проводяться:

"Ми турбуємося про людей" Буллшіт нумер раз. Турбота про людей вочевидь проявляється у тому, щоби вони навсидячки їхали в супер-пуперкофмортних хюндаях за ціною від 300 до 660 гривень із суміщеними поручнями формату 2+3. В нас тут не Японія, що її експрес перетинає за 5-7 годин із кінця в кінець. Мені страшно уявити "зручність" турботи для тих, кому приміром, із пересадкою в Києві доведеться рушати із Донецька чи Харкова до Львова (чи із Криму до Львова - найбільш адовий маршрут, який і за старих часів залізниці був "не-айс"; а навсидячки 10-12-14 годин із пересадками... та бодай вам наснився Табачнік).

"Ми турбуємося про безпеку" Переважна більшість аварій із загибеллю людей на переїздах залізничних колій сталися у ранковий та денний час. До чого тут цікаво скасування нічних рейсів? Вночі ще працюють такі об'єкти підвищеного ризику, як сталеплавильні комбінати, атомні станції, пологові будинки, БСМП та аеропорти. Давайте на ніч там теж все буде завмирати і все буде скасовуватись "как би чєго нє вишло", а? Давайте? А тоді прозвітуємо в Європу, що ми покращили безпеку всього і вся.

"Так буде швидше і по-європейському" Ви коли-небудь у розпал літнього сезону потрапляли на одеський приміром вокзал, панове депутати? Нічні рейси були придумані для того, щоб не здуріти від спеки, сонця та натовпів людей, які буквально по голові тобі ломляться скрізь. Я знаю: я нічними та ранковими до Одеси та з Одеси від'їздив добрячий шмат свого отроцтва та юності. Денний поїзд (не Хюндай, а совдепівський такий звичайний укропоїзд, навіть купейний) - це вікна, які не зачиняються, люди, які вештаються по головах, щось жуючи чи п'ючи; непрацюючі туалети, сморід, спека та суцільне транспортне безладдя на колесах. Нічний поїзд - це теж безладдя, але поділене навпіл (а то й втричі менш шкідливе), з меншою спекою, а головне - можливістю лягти, заснути і за напівсном-напівнепритомністю прожити у цьому болгані на колесах і розбитих коліях 5-8-11 годин дороги. Заснути вдень нереально. Саме тому люди охоче брали квитки на нічні маршрути. Можливо, європейці таким не користуються: в них колії пряміші, простори менші і люди шинку із часником та горілкою в потягах не звикли жерти.

"Це спростить пересування на основних напрямках" На яких це напрямках, цікаво знати? Чи в нас окрім Києва, Харкова, Львова, Криму та Донецька із Одесою більше міст нема? А, так: в нас же транспортна реформа, і все, де живе менше ніж 400 тис. населення - то вже не місто: то стійло для виборчого бидла, ізвінітє, запамятовал. А панове можновладці пересуваються і так дуже просто: вертольотами або "мігалочною" автоколонною (ну чи на крайняк літаком). Додайте сюди ще міф про те, що повернення обов'язкових паспортів має на меті "побороти перекупників і уникнути дефіциту квитків": свого часу білети за паспортами - такий досвід вже був. І нічого не дав. Тому що перекуповують білети зовсім не "ліві" люди без паспортів. Чи можна було вигадати ще щось безглуздіше, ніж скасувати поїзди вночі саме на початку літа? Можна. Можна було би просто скасувати "Укрзалізницю" як таку. Із криво працюючим "Є-квитком" та новим букінговим сервісом, який теж глючить і висне. Із касами, де постійно дефіцит на великі міста та на Південь. Із смородом вагонів та мокрими простирадлами купе. Спростіть пересування на основних напрямках: просто нікуди не їдьте, та й по всьому.

Spitting on a football grave

Вы смотрите футбол? Я очень редко смотрю. Раньше иногда Лигу Чемпионов смотрел (это так году в 2009-м было наверное). И последние 2 ЧМ смотрел (правда, от вувузел чуть не оглох, добрые обитатели ЮАР всем болельщикам планеты лет на 20 вперед запомнились). Украинский чемпионат не смотрю (кроме противостояний "Динамо-Шахтер", потому что как же без этого :) да и футбол отечественный давно не торт).

Когда объявили, что мы - до сих пор не понимаю, как (наверное, откаты были большие, не иначе) - станем страной, принимающей Евро-2012, подумалось: "ну славатебехоспади, хоть дороги построят. Биотуалеты на автовокзалах. Скоростные поезда всякие. ЛАЗы разваливающиеся на междугородних и пригородних рейсах уберут, чтоб не пугать европейцев этими гробами на колесах. Гайцы научаться вести себя хотя бы как люди. Ну и так по мелочи - безвизовый режим настанет, цены снизятся на ряд товаров из Европы, а там глядишь, может, в какие ассоциированные члены ЕС попадем" (я-то за рубеж не езжу, но когда зимняя брендовая куртка нормального пошива в магазине стоит как полноутбука, то поневоле задумаешься, что как бы евроинтеграция ни разу бы нам не помешала).

Но нет. Теперь могу уверенно сказать, что Евро ваше все нормальные украинцы (да и неукраинцы тоже - всякие туристы, экспаты и любопытствующие) видели в гробу на самом дне.

Originally posted by shurkala
В общем, я долго терпел, долго думал, но все-таки душа поэта не выдержала, и хочу написать все, что я думаю про эту ебучую подготовку к Евро 2012.


Когда мы получили право на проведение чемпионата, многие радовались, была эйфория у футбольных фанатов. Не фанаты, как я, думали: "Ну, наверное, хорошо, наконец-то к нам повалят всякие туристы, Украина еще одну статья доходную откроет - туризм". В общем-то, при желании и если вдуматься, у нас есть что показать. И, как наивный юноша, который взятку давал раз или два в жизни, подумал, что все-таки у чуваков наверху ума хватит не разворовать все; сделать по уму, чтоб не стыдно было людям приезжим показать. Теперь, когда до открытия этого евро осталось чуть больше два месяца, я хочу поделиться своими мыслями.


И, для начала, я решил, что надо сравнить Украину с другими странами, куда ездят туристы. Поскольку я живу в Киеве, то и говорить буду в основном про Киев. Еще немного про Львов и Одессу. Вот, давайте подумаем, зачем люди путешествуют и куда-то ездят: мир посмотреть, набраться впечатлений, ради развлечений и по каким-то делам аля бизнес-командировки.


Итак, я шел тут давеча и попытался представить себя среднестатистическим европейским туристом, который не знает, как бюджетно провести неделю летнего отпуск. Отпуск у меня летом, а я с любимой не очень люблю жару, поэтому не буду рассматривать всякие юга, тем более там людей летом уйма. А хочеться все-таки открыть для себя что-нибудь новое. А тут, опа, по CNN реклама Украины. Украина то, Украина се. Футболен, велкамишен биттер. Хм. Украина, где это? О, это Румыния там рядом, Русслянд, Венгрия, Словакия. Ок. Надо подумать, порыться в интернете. Ах да, вспомнил, у моего троюродного дяди жена из Украины. Я ее как-то раз видел, ниче такая. И у босса в Испании на вилле украинцы работают. Может и, правда, стоить съездить. Надо покопаться в интернете, чо да как.


Читать дальше (много буков, мат по делу, впечатления как есть)

"Так это ж иностранцы так подумают" - скажете вы. А вот тут возьмем и ррраз - законопроект от Кабмина: 6 лет за видео, 3 года за проектор либо большой телевизор, 3 месяца без прав за наклейку на бампере авто. Это уже не иностранцы, это уже мы с вами. А с другого бока уже вовсю скалится антифошизд всея Руси-"рЫгиАнал"-и-прочая-прочая, требующий, чтобы если болельщики зажгли фаер и трибуна трибуне ответила "Слава Україні! Героям Слава! Слава нації - смерть ворогам" - то сразу всех грузили в автозаки, а футбольный клуб платил стотыщ штрафа в бюджет (ну а чо, новый вертолет купим, или там пару тачек с мигалками на эти деньги, пусть киевляне в пробках постоят подольше; а то понимаешь, простые пацаны выучили гимн какой-то Украины и нарисовали растяжку с каким-то Бандерой, так уже и думают, что им всё можно; а чо простым макеевским нардепам делать?!).

Ладно, предположим ни одна, ни вторая инициатива настолько дебильные, что приняты не будут в первоначальном виде. Но я как-то не заметил признаков приближающегося "Евры" (ну кроме стадионов, где овоща гаранта освистывали каждую неделю, которые по телеку показывали; да еще консультантов в "Интертопе" в гейских обтягивающих ярко-голубых футболках с веселенькой символикой). Как-то не заметил поезда на вокзале другие, чем были до того (страшные, убогие вагоны, дополняющие новые, не страшные). Снижения цен на билеты, внутренние перевозки и развития нормальной инфраструктуры тоже как-то не видать. Эксперимент с семейной сука медициной, который проводится сейчас в Винницкой области - желаю создателям мучительной и тяжкой жизни, really (они, видимо, никогда не сталкивались с хроническими заболеваниями и не знают, что при обострении важно сразу попасть к профильному врачу, а не выстоять очередь к гребаному терапевту и ответить на кучу вопросов о том, не было ли у меня в роду наследственной свинки).

Как-то уже вторую неделю вся лента в фейсбуке пестрит отказами в визах в посольствах и консульствах (журналистам, студентам, предпринимателям, рекламистам - не гастарбайтерам с 8 классами образования или "девочкам с придороги", а вполне нормальным, грамотным, образованным людям со стабильным доходом, нормальным внешним видом и хорошим знанием английского, которые не стремятся убежать за границу, а хотят просто по делам съездить или в отпуск). Это, видимо, всё признаки грядущей "Евры".

Еще периодически СМИ подкидывают радостей вроде грядущего повышения тарифов, новых налогов от Тинаегипки, планируемого дефицита сахара (что такое "планируемый дефицит" вы не знаете, европейцы? мы тоже не знаем, но скоро узнаем, видимо). И периодически в кадр суют дебильно-серьезные лица вице-премьера и его помощников, которые раздувая щеки говорят, как всё "долго дорого охуенно (тм)" отлично продвигается в подготовке к Евро.

Страна с легким страхом ждет уже ваш дурацкий май, когда пройдет мимо нас ваш дурацкий чемпионат. Мало того, что 40% населения вообще не понимает, какой толк в беготне 22 миллионеров за 1 мячом, когда большей части зрителей в месяц едва ли 2К гривен платят на работе (если есть работа: мы пока по безработице скоро Грецию догоним). Оставшиеся 60% хоть и понимают суть всего футбольного противостояния, но предвкушают запреты, штрафы, толкотню и паранойю + скачок цен, связанные с этим вашим "Еврой".

"Боріться гідно, бийтесь до останнього!" (с). Главное - оставьте хоть что-то от страны, когда всё кончится.

365 (33-34): Про "хакерів", "правосуддя" та масовий психоз

Останні три доби пересічний українець не їсть, не п'є, не переживає за танцьопіснєкулінарно-шоу, не переймається політикою в Савіка Шустера, не ділить церкви між патріархатами і не опікується ціною на газ.

Останні три доби пересічні українці говорять про те, як важко тепер буде жити без єдиного в країні "доступного та зручного" - ба, "соціально значимого" - сайту, адже закрили EX.UA. Заслужені "підприємці у вигнанні", політологи, пророки, психологи (добре хоч не астрологи) - і звичайно, юристи, журналісти та стартап-підприємці дають різні оцінки тому, що в Україні закрито найбільший файловий обмінник. При цьому якось оминаючи увагою те, що було конфісковано й сервери цілком декларовано легального Megogo (і саме їх правоохоронці демонстрували на камеру у численних відео-сюжетах, які вчора поширювались телеканалами).

В мене враження, що те, що трапилося - це найгірша проблема. Тобто стан доріг, медицини, бродячі пси та вивезення сміття у містах, рівень соціальної незахищеності - ніщо не здатне створити атмосферу для конструктивних вимог для захисту / поновлення своїх прав. Але варто лише виключити сайт, яким до вчора користувався ледве кожен третій чи четвертий - і все, бунт, ідіть і клацайте, "тисніть лайк та ретвіт, ура-а-а"(тм).

Цей масовий психоз дуже-дуже схожий на ажіотаж навколо книги Ліни Костенко років півтора тому; на шум навколо "ТогоХтоПройшовКрізьВогонь" (хто придумав таку дурнувати назву, до речі?); на істерію про те, що "всі сірі айфони від завтра відключать".

Ніхто не впадає в ступор, істерику та "нарізання коментів" під час суспільно важливих речей (на кшталт медицинської чи освітньої реформи, зміни моделі оподаткування; визначення транспортних маршрутів). Ніхто не впадає в праведний гнів і не погрожує акціями протесту та DDOS-атаками скажімо ось через це. Адже для цього потрібно витягти голову з того місця, куди її зазвичай запихають пересічні українці, починаючи боротись за "права" шляхом лайків та ретвітів. Ну, про диванних активістів колись вже писав.

PS: яке щастя, вашу безкоштовну "кістку демократії" повернули і навіть син "самого" звернув увагу на проблему. Ви можете більше не протестувати. Втім, взагалі - а чи був протест як такий? Чи не було "много шума из ничего", до того ж - інспірованого не в останню чергу, аби відвернути увагу від більш незручних тем. Стратегія "два кроки вперед - один назад" робить свою справу: питання знищення архівів не помітили, питання знищення файлообмінника натомість - помітили, пишуть про революцію, про перемогу (OMG), про здобутки, навіть порівнюючи навіщось із подіями листопада-грудня 2004 року. Люди, та чи ви при розумі? Єдиний спосіб усунення ось цих і подібних речей та явищ - це відвикання від звички боротись за "кістку демократії" і починати робити щось не лише в блогосфері чи на сторінках газет.

Уроки "официальной страницы" Starbucks-Ukraine

Урок 1: Страницу должны вести люди, у которых есть лицо и имя, а не засекреченные админы

Урок 2: Страницы международного бренда нельзя просто "взять и сделать": ваша лажа очень легко попадет к правообладателям и администрации Facebook через кнопки Report и постинг на официальной странице настоящего бренда (а не локальной страницы-клона, где даже в картинку никто не додумался скопировать настоящие шрифты и главный логотип, а не лого со стаканчиков, дописав к нему зачем-то UA).

Урок 3: не нанимайте на работу неадекватов, профанов, "школьников" ("школьниками" люди являются не по возрасту или месту учебы, а по отсутствию мозгов: я знаю парочку классических "школьников" 25-30 лет от роду, и к сожалению, их бейджи, дипломы и звания ничего не демонстрируют).

Урок 4: Запускать страницу еще до того, как франшиза реализована в виде трех заведений в Киеве, Днепропетровске и Львове (если судить по архиву вакансий с украинских рекрутинговых сайтов, то людей набирали именно туда, обещая сотрудникам зала и бариста "мешок кофе" в месяц - мотивация просто сесть и не встать, да) - так вот, запускать страницу, когда еще ничего об официальном открытии и его возможности нет - верх "SMM'а головного мозга". Начитались о "вирусном эффекте"?

Урок 5: Интернет всё помнит. Поэтому даже когда лажу, сделанную вами, выпилят, то кейс всё равно останется.



PS: все, кто принимал участие в бан-акции, и оставлял отзывы на официальной странице Starbucks - молодцы. Customer-reaction in action.

"Покращення" як воно є

Інфографіка від "Фронту змін" чудово ілюструє, як за неповні 2 роки владарювання "команди профєсіоналов" "почули всіх і кожного" і суттєво "покращили" наше життя.

Про "активізм" як social media-синдром

На жаль - чи на щастя, хтозна - мова піде не про журналістів, які використовують соціальні мережі, а про явище, яке можна назвати "активізмом головного мозку" (чи "лайкізмом" - від бажання будь-що зробити "внесок у громадянську кампанію" шляхом натискання синенької кнопочки "like" під численними "воззваніями" до народу, спільноти, депутатів тощо).

Протягом кількох днів в мій скайп та фейсбук почали "падати" лінки на якусь чергову петицію "проти спалення тварин живцем", яке начебто відбувається в одному із українських міст (чи в кількох містах - я так і не збагнув до кінця) і начебто це все - в рамках підготовки до Євро-2012. Власне, цей невеличкий - здавалося б - епізод наштовхнув на певні роздуми.

За останні 2 роки разом із зростанням соціальних мереж зріс відсоток "диванних активістів": людей, які від щирого серця вважають, що для боротьби за свої чи чужі права потрібно вчасно "тиснути лайк та ретвіт" - і тоді Україна перетвориться автоматично на європейську державу. На вибори, акції протесту чи пікети ходити не треба. Не треба створювати комітети чи громадські організації із юридичною підтримкою та реальним представництвом районних та місцевих громад в органах влади. Не треба навіть брати до рук цеглину чи файєр і жбурляти їх в бік чуваків у шоломах та з гумовими кийками (найпримітивніша, але все-таки реально втілена, існуюча в реальному - а не віртуальному - світі форма протесту). Достатньо зробити ще одну філіжанку кави, увімкнути ноутбук чи айпад - і відчути себе "революціонером" та "небайдужим громадянином".

Шановні співгромадяни та співгромадянки тендітного (і не дуже) віку ніяк не зрозуміють, що революції та війни - це не гра в ретвіти та лайки; а захист прав - це не петиції в Інтернеті. Українському чиновнику середньої і вищої ланки давно монопісуально щодо ваших бурхливих "заворушень" у фейсбуках та твіттерах. Він - чиновник - не читає сайт Petition.org, не дивиться TED, а сторінку у Facebook та Twitter веде - в кращому випадку - за допомогою секретарів чи піарників, мало розуміючи, чого це раптом взагалі йому знадобились "всє еті люді". Він - чиновник - змушений ще якось реагувати на ЗМІ, статті в "Українській правді" та сюжети телеканалів, бо їхня аудиторія все-таки ходить голосувати на вибори.

А "диванні активісти" двічі підряд пишались тим, що ходять на вибори голосувати "проти всіх", або не ходять взагалі. "Диванні активісти" радісно тиснули лайки та ретвіти навесні 2010 року під час податкового протесту у Києві, але не йшли туди, щоб не отримати по голові від "космонавтів" (якщо раптом ті застосують силу до маніфестантів). "Диванні активісти" обурювались тиском на Олєйнікова та ПростоПрінт, аж поки бізнес ProstoPrint.com не було розгромлено, а сам Денис Олєйніков не залишив Україну. Тепер "диванні активісти" хочуть захистити тваринок простою "галочкою" під сторінкою в Інтернеті, яку навіть не процитує жоден телеканал ні в Україні, ні за її межами. І паралельно обурюються тим, що влада зовсім не зважає на їхні вимоги.

Хлопці та дівчата, розуйте очі врешті-решт. Лівія та Єгипет змінили владу не тому, що після збору тисячі "лайків" за відставку Каддафі чи Мубарака невдоволені мирно вимкнули мобільники та ноутбуки і пішли пити чай. "Партія піратів" здобула в кількох європейських країнах місця в парламенті не тому, що після флеш-мобу в соцмережах всі "забили" на перспективи вільного ПЗ та доступу до Інтернету і ніхто не пішов голосувати. РЕТА в Штатах створює інфоприводи та відстоює певні законодавчі ініціативи щодо тварин не лише тому, що фотографує на календарях оголених красивих дівчат та збирає "лайки" під відео-роликами "go green: it's sexy".

Якщо ви хочете допомогти в конкретній справі - то робіть її оффлайн. Якщо ви проти "пересувних крематоріїв" - то зробіть фотознімки вилову тварин, запишіть відео роботи цих "машин смерті", надайте документальні підтвердження, найміть юриста і передайте позов до якоїсь єврокомісії чи комітету. Picture or it never happened. Просто заспамити людям скайп та фейсбук проханнями "підтримати протест в Інтернеті проти спалення тварин" - це все bullshit.

Годі сіяти заразу "активізму", який кінчається там, де вже немає кнопки "like" і треба щось зробити в оффлайн-світі. Якщо ви хочете змінити стан речей в якійсь сфері - насамперед, встаньте з дивана.

Ой ты дивная страна, инновациями полна

Недавно украинские власти проснулись и узнали о таком явлении, как eGov, и начали его внедрять с регистрации предпринимателей через Интернет.

Идея - отличная (вместо того, чтобы отстоять очередь к регистратору, в "прозорий офіс" или еще куда - иди себе на сайт и регистрируй СПД-физлицо (или даже юрлицо - насчет юридических лиц не вникал, меня больше перспектива регистрации физического лица интересовала): это же какая будет экономия времени, нервов и бумаги - красота!

А нет, чуда не произошло:

"Покращення" и гибель шахтеров в Донецке: постскриптум

Желаю Министру топлива и энергетики г-ну Бойко и его подчиненным поднять свою откормленную жопу из дорогих иномарок и свалить из страны, пока эти люди не встали с киркой и лопатой. Потому что если они встанут - вы ляжете. В землю. Вы это заслужили тем, КАК и в каких условиях эти люди работают и живут. А он - нет. Запредельное что-то просто:

Как Comfy макбуки разыграл

В общем, комментировать лажу под названием "наш сайт упал, мы не знаем, что делать" не буду, скриншот с ВКонтакте более чем красноречив. Итого: неясно, кто и как работает с социальными сетями у данной сети супермаркетов, но задачи по нейтрализации негатива и работе с потребителями были успешно профуканы. Конференции конференциями, приложения для айфона - приложениями, а работать с технической стороной надо, ой надо.

Кстати, а данные паспортные и мобильные телефоны благополучно собрали. Дроп сайта - да, бывает. Но не в день же конкурса.

UPD: а вот и "герои нашего романа". Саму сеть супермаркетов винить, конечно, не стоит: не они отвечают за информационную поддержку и реагирование в социальных сетях, а вот эти милые люди из одного digital-агентства



С чего я это взял? Да просто смотрим следующий скриншот - на сей раз со страницы в Facebook, где черным по белому видно, кто отвечает на страничке на запросы пользователей и то, где эта милая девушка работает:



В общем, люди, это некрасиво: базу вы с людей собрали, рассылать теперь неведомо что им будете, а результат эти люди получили вот такой. И конкурс получился тухл, и "SMM" в данном случае - ругательное слово. Нехорошо. Кнопка dislike по вам плачет.

UPD2: ссылки на файлы если что http://img.leprosorium.com/1171942/info, http://img.leprosorium.com/1171945/info и http://img.leprosorium.com/1171939/info

UPD3: в комментах ссылка (теперь всем предлагается еще раз нырнуть в ту же реку с лапшой под названием "повторный розыгрыш еще 2-х макбуков")

UPD4: благодаря Роману Носенко у меня есть еще парочку интересных ссылок и скриншотов
Внимательно смотрим сюда и сюда и снова верим, ожесточенно верим в случайности и совпадения.






Удачи вам в "дополнительном розыграше", люди.

UPD5: руководитель SMM отдела второго агентства подтвердил, что тендер они не выиграли и к Comfy отношения не имеют (что собственно, и не утверждалось мной). Руководитель первого агентства в Фейсбуке назвал всё написанное "паранойей". Такой день (с)

UPD6 (от 20.07.2011): официальное разъяснение ситуации. Кроме того, в неофициальном общении представитель компании сообщил, что ситуация с падением сайта была незапланированным сбоем, который предвидеть никто не мог, и что такое "может случиться с каждым". А сбор паспортных данных использовался исключительно в рамках конкурса, сама компания никак их не использует.

Вот такая была история. Замечу также, что большинство ссылок в этом посте были присланы мне совершенно на тот момент незнакомыми мне людьми, поэтому прямого или косвенного интереса с моей стороны в "пиаре" или "антипиаре" не было и нет. Надеюсь, что в текущем виде эта запись освещает ситуацию со всех сторон. Комментарии к записи закрыты, чтобы не привлекать сюда как троллей, так и "защитников" одной из сторон в этой ситуации.

Як ми готові до Євро-2012, Борисе Вікторовичу

Віце-премьєр Борис Вікторович Колєсніков днями на ТБ розповідав журналістам, що ми готові практично до Євро-2012. Англійський турист Стефан явно засвідчує, що ми не просто не готові: ми ганьбимо звання європейської держави, це Мумбай якийсь чи джунглі, але не країна, яка має приймати Євро. Соромно

Как налоговики и ОБЭП проверяют торговцев в Одессе

Будни страны, где всё хорошо, где везде "покращення", честная милиция, честная налоговая и честные ревизоры.



Меняются только правительства и лица на экране, бардак в налоговой сфере - остается.

Винница - столица дыма?

Честно говоря, мало верю в то, что этот пост кто-либо заметит из тех, кто занимается коммунальным хозяйством в нашем городе Виннице, но попытка не пытка.

Всё дело в том, что второй год подряд у нас в центральной части Винницы и в районе т.н. Старого города систематически с марта по конец октября сжигают мусор. Да, сжигать нельзя. Да, за это положен штраф, и немаленький. Да, есть "Цілодобова варта" при мэрии, в которую можно звонить и жаловаться. Вот только жаловаться на хроническую задымленность без конкретного источника дыма - занятие бесполезное. Кроме того, с прошлого года мусор стали жечь "по-умному": с 10-11 вечера и до 4-5 утра. Впрочем, сейчас 10:35 утра, за окнами я наблюдаю густой сизый шлейф дыма над Южным Бугом со стороны "Рошена" (окна выходят в сторону реки, Соборной и Киевской - для винничан будет понятно; для остальных поясню: это центральная часть города). И так каждый день, с весны по середину осени. Дым едкий, с резким запахом, от него пропитываются этим запахом вещи, накануне вывешенные на просушку и даже окна "пахнут". Сжигают, видимо, пластик и бытовой мусор, может, еще что-то - не в курсе. Но дышать или открыть окна невозможно. Если весной еще можно закрыть окна и двери, то в летнюю жару (а такое уже было в прошлом году и подозреваю - будет в этом) это доставляет массу неудобств, мягко говоря. То же самое слышу от знакомых, живущих не только по Чкалова и Соборной, но и по Киевской, Стеценко, Первомайской. Можно также рискнуть в вечернее время "погулять" по мосту с Соборной на пр-т Коцюбинского, по Свердлова, Шолом-Алейхема: смог будет не только ощутим на запах, но и виден визуально.

Местные власти и журналисты очень любят называть наш город "подольской Швейцарией" и даже трамваи у нас "бегают" по улицам из Цюриха. Вот только у меня большие сомнения, что в Цюрихе можно представить себе хронически задымленный исторический центр, в котором невозможно на улице показаться по вечерам. Тем более, что у нас химзавод и любые другие источники задымления давно "приказали долго жить". В общем, хотелось бы, чтоб от популизма и красивых речей кто-нибудь перешел уже к действиям, и не надо было бы затыкать все окна и двери от дыма, живя в таком прекрасном городе.

Там внизу есть кнопка "like" / "мне нравится" / "мені подобається", вы знаете, что делать. Репосты, ретвиты и прочие ссылки приветствуются.

PS: да, на myvin.com.ua не писал: регистрироваться и плодить сущности неохота. Если кто-то перепостит туда в раздел "Запитання меру" - буду благодарен.

Всё дело в том, что второй год подряд у нас в центральной части Винницы и в районе т.н. Старого города систематически с марта по конец октября сжигают мусор. Да, сжигать нельзя. Да, за это положен штраф, и немаленький. Да, есть "Цілодобова варта" при мэрии, в которую можно звонить и жаловаться. Вот только жаловаться на хроническую адымленность без конкретного источника дыма - занятие бесполезное.

Кроме того, с прошлого года мусор стали жечь "по-умному": с 10-11 вечера и до 4-5 утра. Впрочем, сейчас 10:35 утра, за окнами я наблюдаю густой сизый шлейф дыма над Южным Бугом со стороны "Рошена" (окна выходят в сторону реки, Соборной и Киевской - для винничан будет понятно; для остальных поясню: это центральная часть города). И так каждый день, с весны по середину осени. Дым едкий, с резким запахом, от него пропитываются этим запахом вещи, накануне вывешенные на просушку и даже окна "пахнут". Сжигают, видимо, пластик и бытовой мусор, может, еще что-то - не в курсе. Но дышать или открыть окна невозможно. Если весной еще можно закрыть окна и двери, то в летнюю жару (а такое уже было в прошлом году и подозреваю - будет в этом) это доставляет массу неудобств, мягко говоря.

То же самое слышу от знакомых, живущих не только по Чкалова и Соборной, но и по Киевской, Стеценко, Первомайской. Можно также рискнуть в вечернее время "погулять" по мосту с Соборной на пр-т Коцюбинского, по Свердлова, Шолом-Алейхема: смог будет не только ощутим на запах, но и виден визуально. Местные власти и журналисты очень любят называть наш город "подольской Швейцарией" и даже трамваи у нас "бегают" по улицам из Цюриха. Вот только у меня большие сомнения, что в Цюрихе можно представить себе хронически задымленный исторический центр, в котором невозможно на улице показаться по вечерам. Тем более, что у нас химзавод и любые другие источники задымления давно "приказали долго жить". В общем, хотелось бы, чтоб от популизма и красивых речей кто-нибудь перешел уже к действиям, и не надо было бы затыкать все окна и двери от дыма, живя в таком прекрасном городе.

Недочитані "Записки українського самашедшого"

Початок року з точки зору вітчизняного книговидавництва - це суцільне обговорення твору Ліни Костенко. А як тільки "Кабі.нет" зробив такий собі "літературний лінч" цієї книги - все, почалося. "Лінолюби" - як їх назвав Олег Покальчук - почали просто "в яростє" котитись хвилею по блогах, ЗМІ та виданнях і захищати, захищати, захищати...

Щоб не плавати в цьому всьому, вирішив почитати і скласти власну думку з цього приводу, без рецензентів, критиків та фанатів. Роман же, живий же класиком написаний, і перший раз, коли про книжку говорять навіть українські телеканали.

І почав читати. І не дочитав. І на половині книжки відчув, що твір починає - як-то кажуть - "грузити" своїм ниттям та депресухою. Може, треба було випустити такий соціальний памфлет - бо це не роман, це потік свідомості з соціальним самолінчуванням якийсь - років 5 тому: тоді ця книга була б актуальна, крута і навіть "в тренді". А зараз я, пересічний читач, не-фанат Ліни Василівни, змушений був продиратись крізь безкінечні закільцьовані пасажі довкола смерті Ґонґадзе; крізь флешбеки до "революції на граніті" та того, яка у нас "ніяка" держава і люди - суцільне безвольне бидло (ні, там прямого такого нема, але як ще назвати ці десятки сторінок про те, що "люди нічого не хочуть", "сірі постаті", "а куди ж ви дивились, теж мені, мужчини", "жінки усі знають" і узагальнень тьма темна); крізь самоприниження героя; крізь дилетантське змішування програміста із системним адміністратором і фемінізму із самокритикою, які дозволяє собі автор без жодного докору сумління (а чого, можна ж деталі і не пропрацьовувати, нащо в соціально "значимому" творі деталі робити достовірними). Продиратись крізь очевидні дрібні маразми типу сисадміна, названого програмістом, який цікавиться гороскопами, комплексує з приводу статевого життя та виховання сина і якимись жіночими очима дивитись на світ, в якому чоловіки та жінки окремо по поличках розкладені, а людей в цілісному баченні - нема (назвіть мені хоча б одного працюючого реального, з життя, програміста з таким типом мисленням - я візьму ці слова назад). Продиратись крізь сиру масу слів та літер, шукати там "ну а що ж нам каже автор" - і бачити, що нічого, крім "у нас все погано, у нас нема майбутнього, у нас люди не такі, у нас країна не така, у нас вони і ми, ми і вони" і далі і далі.

Коли ти 20 сторінок читаєш це, потім 50 сторінок, потім більше сторінок - то в тебе відчуття, що до тебе прилипла жуйка. Літературна жуйка з гірким присмаком. А я хотів книжку почитати, а не жуйку пожувати. А вийшла жуйка. Вибачте. Ліно Василівно, краще б Ви і далі писали віршовані твори.