про добро, музло та мюзикли

(с) из цикла "Лучшие фото корреспондентов-2007"

В незнакомом городе Земли
На Улице Свободы;
Во все концы отсюда ходят корабли
И во все концы взлетают самолеты
Хочешь - можешь поселиться здесь,
Здесь неважно, кто ты -
На Улице Свободы
(с) Тараканы
........................................

Коли ти прокинешся, Тигренятко, то побачивши цей пост, знай: так, мені сподобалась ця фільмоказка під назвою "Стиляги", суперечку ти виграла, можеш вважати мене "нудним" )) І ще - Дзвінко, дякую за те, що саме в твоєму ЖЖ на взагалі наштовхнувся на цю назву (бо у фіналі року в мене взагалі не було часу спостерігати за афішами та новинками), і Аню - критика приймається, разом із коментарями в даному блозі, бо ЖЖ - то таке, я його практично не веду..

А тепер трохи про саму фільмоказку. Фільмом я це назвати не можу, бо тоді він не витримує ніякої критики, навіть найменшої. Вже хоча б тому, що все відбувається в 50-і, коли з них би не зрізали краватки під час облави, а просто їх би запакували усіх на 15 діб, а кого - й на 15 років (мабуть, режисерові все ж вистачило саме тому ґлузду запхати Боба хоча б наприкінці фільму у тюрму; бо інакше це виходить не сталінська епоха, а просто мед і вершки з цукром..) Режисура "провисає" у фільмі (саме якщо називати "Стиляг" фільмом) скрізь. Джаз гарний, навіть відмінний як для російського кіно, але він "живе" своїм життям, а картинка - своїм. Можна просто вирізати саундтрек і слухати )) правда, із саундтреку треба викинути незрозуміло навіщо втулений попсовий "кавер" на "Восьмиклассницу" (який в різному аранжуванні "мусолить" вуха майже третину фільму), радянський "реп" під Бутусова (дивно, що всі в один голос називають ці два моменти найкращими в фільмі, бо вони-то і не "зачепили") і "Американскую жену" (яка одразу нагадала фільми із участю Мерілін Монро, тільки це - копія на порядків три гірша). Про швидкість перетворення "ідейного" хлопця на "стилягу", про Камасутру та про всього-навсього виключення із комсомолу без жодних інших наслідків (і це після того як він "відмовив" секретарю комсомолу..угу...) я взагалі мовчу, бо тоді ризикую не звернути увагу на те, чим же "купила" мене ця казка..

Але ж "купився". Сподобалось же. "Купився" саме.. на деталі, про які не прочитаєш в жодній із рецензій на фільм, в жодному із жж-шних відгуків. Тому що - на мою скромну думку - ось ці моменти були варті двох годин витраченого часу:


"- Сколько Вам лет, молодой человек?
- Двадцать.
- Двадцать.. И Вы еще не поняли, в какой удивительной стране мы живем?!.. Приходите лет через десять, когда джаз будут играть на детских утренниках"

"- Как говорил великий мелкобуржуазный писатель Чехов, "нужно по капле выдавливать из себя.. жлоба"

"- Дюк Эллингтон. Вывих челюсти. Ну, это случается, если человек слишком широко зенул или большой кусок яблока откусил"

"- Понимаешь, все люди разные. Я такой, а он - вот такой. А ты - другая. И это здорово"

"- Так странно, что не нужно от ни от кого больше прятаться"
Найбільш тремкий момент, як на мене, до речі. І те, як він питає "а ему не будет больно" після того.

"- Мэл.. Мне кажется, ты слишком много слушал Чарли Паркера"

"- Чем свободнее человек, тем проще он одет. Главное - не что снаружи, а что под подкладкой"

"- У меня для тебя плохие новости. Нет там никаких стиляг..
- Как?!
- Так. Нет. если бы мы в таком виде вышли на Бродвей, - на настоящий Бродвей - нас бы всех уже за ближайшим углом в психушку загребли.
- ...
- Вот так.
- Да пошел ты! Пошел! Пошел отсюда!
- ...
- Нет стиляг, Мэл..
- Но мы-то есть..."

Із темношкірою дитиною вони "перегнули" взагалі. Один із чотирьох моментів, коли реакція "бред!" Але про погане не буду, а то нічого доброго не залишиться.. ))

А ще "купив" фінал. "Шаляй-Валяй" - єдино вдалий "кавер" за увесь фільм. І просто - ті чотири хвилини в кінці, де він іде зі своєї епохи, а поруч із ним - панки, емо, готи, схе, рокери, хіппі, растамани, репери, клаббери, скейтери, хардкорщики, граймери, брейкери і решта-решта субкультур за різні періоди і часи - ось це сцена, яка вдалася. Вона трішечки кліпова, але жива, не "висмоктана". Жива.

Цей казкофільм треба було показати по всіх каналах замість вже застряглих на зубах "С легким паром" та численних дебільних "вогників" із сердючко-басковими, галкіними та іншим попсово-галюциногеним жахіттям. Треба було безкоштовно подарувати людям казку. А не лупити з них за покази в кінотеатрах, а з файлообмінників старанно "витирати" фільм (я знайшов лише спроби десь так із двадцятої, і то - на Вконтакті). Це в пару разів краще, аніж "новогодняя ночь на ОРТ", але точнісінько у тому ж форматі.

Кіно суперечливе саме тим, наскільки воно "телевізійне" і "недодумане". В ньому є щось тепле. І це - сумний фільм, а не "фильм-праздник" як його "охрестили" майже усі цензори та рецензори. Це - добрий сум від того, що завжди знайдеться ідіот, який віритиме у те, що "но мы-то есть".. Головне, щоб таких "дурнів" було побільше, тоді світ ніколи вже не стане таким, як колись. Бо саме такі люди здатні вірити в ідею того, що усі право мають бути різними; саме такі люди можуть кохати (навіть якщо в неї дитина від іншого; і взагалі - схоже на те, що Поллі-Польза так його і не любила). І тому можна, коли жінка, яку ти кохав, має дитину не від тебе, коли друзі розбіглись, коли система понівечила твоє майбутнє, коли ідеологи свободи кажуть тобі в лице, що ідеї більше немає - можна просто обернутись і тихо сказати "НО МЫ-ТО ЕСТЬ.."