В очікуванні матчу з Англією

Євро-2012 не принесло в Україну очікуваних великих надходжень від туризму та HoReCa; дороги та транспортне сполучення в масі своїй не стали кращими; ціни на готелі та житло в аренду не стали нижчими; а європерспективи для нашої держави поки що так і залишаються перспективами (і то - далекого післявиборчого майбутнього, до яких повернуться не раніше 2013, а то й 2014 року - за умови зміни Кабміну та влади в цілому).

Що ж тоді приніс нам цей чемпіонат? Для чого тоді його проводили? За моїми спостереженнями, наслідків декілька.

Вперше за 20 років стадіон у Донецьку, заповнений вщерть, в єдиному пориві від початку і до кінця разом виконав гімн своєї держави, не боючись класти руку на серце і не соромлячись національного прапора (якого практично не побачиш на трибунах під час матчів тамтешнього "Шахтаря"). Навпаки: весь стадіон заповнила символіка збірної та держави, а не корпоративні кольори чи символи клубу.

Вперше за 20 років містами України по вулицях у будній день їдуть авто простих громадян із українським прапором на капоті, багажнику чи даху автівки (і це не політична акція чи "повозіть прапор, ми вам 50 грн. за годину роботи дамо").

Вперше за останні декілька років люди сприймають футбол як красиву командну гру, а не "зараз наші вашим рило начистять" (думаю, всі хто футболом цікавиться, знають про непростий характер стосунків між тими, хто за Шахтар, і тими, хто за Динамо).

Вперше іноземці побачили Україну зблизька і (о ні, це не заслуга уряду чи влади - це 100% заслуга моїх співвітчизників) переконалися, що тут не живуть якісь міфічні варвари чи расисти, які влаштують бозна-що і битимуть пики вболівальникам із іншого табору (порівняйте події із російьскими фанами на матчах у Польші та Україні, та приїзд іноземних вболівальників (в тому числі - команд-суперниць у групі) до України і те, як місцеві їх зустріли і сприйняли).

В країні залишилось багато мінусів та недоліків, які не закрили ні до Євро, ні під час цього чемпіонату (який за великим рахунком, більшості українців нічого не приніс і не змінив у їхній якості життя). І багато цих питань (хоча й обіцяють та клянуться-божаться) не закриють і після Євро. Але сьогодні ввечері сотні і десятки тисяч людей в різних українських містах вболіватимуть за наших в двобої із Англією, віритимуть в маленьке (чи велике) диво, переживатимуть щирі емоції та азарт. Україні не було потрібним Євро; Україні та українцям був потрібен заряд єдності. Зберегти його, цей заряд національної єдності, надалі і не змарнувати у потаканні політиканам, бюрократам та "толкувателям бажань народу" - ось це головне, про що всім нам нагадав цей чемпіонат, і про що - дуже хочеться вірити, - ми не забудемо після матчу із англійцями.