Первая в Украине книга об Интернет-бизнесе - в августе 2010 г.

Инициатором идеи выступил Алексей Созинов, руководитель цветочного интернет-магазина UFL.UA, предложив в своём блоге реализовать проект первой в Украине книги в электронном виде, доступной для печати по технологии On-Demand.

Проект обещает быть интересным: среди соавторов уже заявлены топ-менеджеры и собственники таких компаний, как Бегун, B2Blogger.com, Портмоне, UFL.UA, Conneсt.ua, Bookshop, платежных систем WebMoney, Money.ua и Интернет.Деньги, NetPeak, Bay View Innovations, Копейкофф, Yakaboo, Smart-Links, Petrovka.ua и TM.UA, а также Президент Ассоциации Участников Электронного Бизнеса Украины Юрий Чайка.

Прочесть подробнее и стать участником можно здесь

books: Вишневский "Постель", "Молекулы эмоций", "Сцены из жизни за стеной"

В те редкие моменты, когда у меня случается "читательский запой", за окнами обычно идет дождь, серое небо и непонятное состояние погоды и сердца с мозгом пополам; примерно в том же ключе произошло и в период моего чтения сразу 3 сборников эссе, рассказов и еще чего-то там атмосферного и жизненного от Януша Вишневского (люди, громко восклицающие о том, что это "женская проза", стройными рядами отправляются в сад повышать свой культурный уровень).

По-моему, получилось очень даже здоровски. "Сцены", конечно, намного сильнее по впечатлению, чем "Молекулы", "Постель" - как-то половинчато, слишком быстро читается и не всегда оставляет после себя оттенок определенных впечатлений. дело даже не в нейронах и извечной биохимии, помноженных на сцены чувственной любви и философских мыслей между кофе, книгами и буднями, посреди городов и людей; просто не хватает некоей целостности. зато "Сцены" всенепременно хороши, с разными характерами, линиями сюжета и неожиданными финалами. пожалуй, вот эту книгу точно куплю в бумажном варианте, остальные могут так и остаться в fb2-формате. каждый раз когда читаю Вишневского, проникаюсь теплым чувством благодарности к И. за то, что открыла мне этого талантливого поляка с информационно-биохимическим бэкграундом и лирическим творчеством. ссылок на downloading не будет, если кому нужны / интересны эти книжки в электронном варианте - пишите в комменты, вышлю.

а вот видео с презентации новой книги Вишневского в Москве 5 сентября этого года (книга "Бикини"). кстати, еще в списке лично моих musthave - "188 дней и ночей".

books: Вишневський “Мартіна”

Наймодніший польський письменник сучасності. Але справа не в цьому. Сучасна книжка про інтимне та неінтимне. Але справа не в цьому. Автор культової “Самотності в Мережі”. Але справа — знову-таки — не в цьому. Мабуть, коли професор біохімії пише книжку про любов, пристрасть, секс та стосунки, керуючись спостереженнями найбуденніших та найінтимніших моментів повсякденності — тоді і з'являються такі книжки. Традиційна для Януша Вишневського манера “вкладання декількох історій в одну історію” створює декілька сюжетних ліній. Цікаво було б побачити цю книжку в оригіналі, польською. Інтимна лірика в прозі та міський роман — як це вдається поєднувати Вишневському, до цих пір не зрозумію. “Мартіна” належить саме до тих, перших книжок, ще не розрекламованих, як “Навіщо потрібні чоловіки?” та “Інтимна теорія відносності”. І тому ця книжка більш цілісна і із легко вгадуваною манерою автора. Тепле відчуття та легкість у читанні — основне, що лишається. Книжка, яку я прочитав за 4 години, практично не відриваючись, ковтаючи сторінки, немов джерельну воду. Книжка про стосунки, складні, як саме життя. Позбавлена хепі-енду, але й не завершена цілковитою трагедією; читач змушений буде вгадати, помер коханий героїні у тій аварії, чи залишився живим, хоча й скаліченим (із рядків радше схоже, що помер). Повна високого емоційного та сексуального напруження в окремі моменти, нітрохи не схожа на ту попсову сучасну літературу, яку презентує нині український та російський видавничий ринок. Можливо, саме тому Вишневський став таким популярним по цей бік Карпат. Дуже і дуже рекомендую.

books: Дзвінка Матіяш “Реквієм для листопаду”

Лірична книжка-медитація. Будні, вихідні, ночі, дні та думковідчуття Дарини — головної героїні, яка втратила маму і живе тепер у дивній суміші відчуттів минулого, теперішнього та прийдешнього, із тихим замилуванням спостерігає світ і себе в ньому; немов бачить сни і не прокидається, чи прокидається, щоб сон — як у стрічці “Waking life” - знову став наступним шматком реальності, а реальність була лише шматком чийогось сну. Читання книжки створює дуже прозору і тривку, хоча й кришталеву і тендітну атмосферу ліричної емоційності. Манера авторки немов торкається різних струн душі, і ті струни в тобі грають. А ще книжка має дивну властивість: ви можете почати її читати з будь-якого абзацу, з будь-якої сторінки — і одразу поринете у світ головної героїні, часто впізнаючи власний настрій. Болісний ліризм чи емоційне замилування — основні відтінки, які накладаються на палітру відчуття світу, коли читаєш “Реквієм для листопаду”. Цю книжку мені порадила Аня, за що я їй тепер безмежно вдячний. Читати раджу тоді, коли дуже самотньо і хочеться тепла. Слова нічого не скажуть — їх треба відчути шкірою.

замість PS

books: Бегбедер “Любовь живет три года”

Книжка, яку я люблю більше навіть за розкручені “99 франков” і яку ніяк не можу відшукати в українському перекладі. Більшість роздумів та пригод (любовних та життєвих) Марка Марроньє (вже знайомого по тих же “99 франках”) свого часу акуратно розібрав на численні цитати у одному із записників. Книга про те, що люди — егоїстичні сволочні істоти, які не вміють цінувати нікого, нічого, і навіть кохання цілком укладається в схему “на первом году мебель покупают, на втором ее переставляют, на третьем году отношений мебель делят”. Цінично-прагматичний погляд на стосунки, на секс і життя загалом; але дуже часто — доволі справедливий (на жаль) і важкий для спростування. Якщо вам 17 років і ви нестямно закохані — не читайте: зруйнує вашу слабку кришталеву психіку і назавжди позбавить вас душевної цноти і здатності вірити людям. Якщо люди вже самі подбали свого часу, аби ви позбулись і душевної цноти, і здатності бути довірливим зайчиком, - тоді читайте обов'язково! Збагатитесь кількома десятками безцінних цитат, примножите скорботу від того, що світ залишається таким самим багном, як і раніше; а ще зрозумієте, що чудеса бувають — просто вони бувають дуже рідко, вони мають абсолютно неліричну подобу і взагалі — їх не варто сподіватись, аби приємною була їх поява. А загалом — книжка про те, як новоспечений холостяк ніяк не може знайти свого місця в “системі цінностей” сучасного світу, яка йому настільки остогидла, наскільки може остогиднути “блискуче життя” типовому представнику “богеми”. Книжка, яка мені надзвичайно подобається (можливо, тому що в головному героєві пізнаю деякі власні риси характеру). Найкращий російськомовний варіант із бачених — у перекладі Ніни Хотінської.

Читати онлайн

books: Чех “Doc1”

Після прочитання цієї книжки починаєш розуміти, чому деякі люди не переносять сучукрліт. Можливо, я занадто вимогливий, але книжка не тільки не зачепила, але й невловимо мені увесь час нагадувала щось вже сто разів читане у інших (переважно американських) авторів. Читаєш — немов жуєш тютюнову жуйку: і на смак неприємно, і виплюнути шкода, бо може врешті-решт через цей гострий і нудний присмак проріжеться щось путнє? Не прорізалось. Можливо, як для тінейджерської книжки про похмурого закомплексованого пост-підлітка твір і нічого, але абсолютно не зачепив. Якби був розвинутий рух буккроссінгу у Вінниці, то точно б давно пустив цю книжку “в люди”. Суттєвий недолік — як на мене — безкінечне блукання сюжету довкола одних і тих же тем і час від часу — синдром манії величі. Цікавість до сюжету та до постаті героїв зникла вже на середині книжки, тому і сказати щось особливого не маю. Якщо сформулювати коротко, то “до Паланіка не дотягує, а для сучукрліт відверто неконкурентно”. Основна претензія — затягнутий сюжет, незрозумілі стосунки героїв, постійна плутанина в часі і відчуття, що всю книжку писали як результат тяжкого бодуну. Рекомендувати не буду, хіба що бажаєте просто дізнатись, якою може бути невдалий бік сучукрліт.

читати замість PS

audiobooks: бізнес-книжки

користуючись новоспеченим файлообмінником ЕХ.UA, натрапив на ряд цікавих аудіокнижок бізнес-тематики, ділюсь посиланнями:

Черная риторика / Карстен Бредемайер / Бизнес (2006)
10 смертных грехов маркетинга / Котлер Филипп / Бизнес (2005)
Переговоры в стиле Трампа: победа в любой сделке / Джордж Росс / Практика менеджмента (2008)
Бизнес-путь - Sun. Секреты мегабренда новой экономики / Дэвид Стауффер / Бизнес-история (2006)
Бизнес-путь: Ричард Брэнсон / Дез Дерлав / Бизнес (2006)
Бизнес-путь: Nokia. Секреты успеха самой быстроразвивающейся компании в мире / Тревор Мерриден / Бизнес (2006)
Бизнес-путь: DELL. Секреты лучшего в мире компьютерного бизнеса / Ребекка Саундерс / Бизнес (2006)

ніжний кежуал: Іра Цілик "Післявчора"

знаєте, є сучукрліт, а є сучасна українська література. сучукрліт - це Карпа, Поваляєва, Чех і іжє с німі. вони бескінечно індивідуалістичні, попсові своїм тяжінням до неформату і тому - схожі на все те, що ти вже вичитав у Паланіка, Рю Муракамі, Бегбедера та Вайсбергер чи ще когось. а сучасна українська література - це те, від чого виникає тепла посмішка і безліч думок про те, про це і ще про щось. Іра Цілик та її повість "Післявчора" - саме з цієї категорії.

Вона, збиваючись, читає два уривки зі своєї повісті, і люди намагаються тримати свої очі від цілковитого округлення, бо текст вражає. Вражає своєю зрілістю, стилістичною витриманністю, живою мовою, цікавими історіями і спостереженнями, етсетера. Дуже приємно, коли видаються молоді літераторки, навіть літераторко-режисерки, і це не шопопало, а дійсно приємна література.

(с) тут

головна героїня повісті Кіра Буцім живе і про це і є книжка. вона просто ЖИВЕ, спостерігає, мріє, помічає, згадує, нервується чи радіє. вона не колотить понти подібно до героїнь Карпи чи не вантажить нас кілотоннами своїх депресивних альтерего як у Поваляєвої, і не циклиться на фемінізмові та чорт-зна-чому неначе героїні Забужко. вона вийшла ЖИВОЮ, цілісною, відкритою, трішки наївною, теплою і схожою на ту саму "дівчину з квартири навпроти", якої так бракує у сучасній українській літературі.

Кіра Буцім, або Кіра Бу – головна героїня книги Ірини Цілик «Післявчора». Перший рядок свого твору авторка розпочинає так: «Мені хочеться почати з пальців її ніг...» Зовнішня характеристика Кіри Буцім є досить специфічною, оскільки Ірина відразу ставить акценти на такій «дрібноті», яку, на перший погляд, годі роздивитися, а саме: «щілини між мізинцем і сусіднім від нього пальцем ноги» . Власне, саме ота щілина «тепла, рожева, ледь помітна, вона натякає на прихований тваринний магнетизм і вогку жіночність». Поглиблена увага до деталі – ось одна зі складових стилю Цілик. Авторка підкреслює, що у житті нічого немає зайвого: дрібнички, на перший погляд позбавлені сенсу, насправді складають невід‘ємну частку буття, а саме – філософію жіночого буття. Для Кіри Буцім важливо бачити людину та її оточення не ззовні, а зсередини; занадто яскраве ніби забиває особистість, позбавляє індивідуальності. І саме тому авторка так щедро додає до своїх текстів «дзенькання ложечок, насипання, наливання, уривчасті розмови, шурхіт ранкової газети…» Уся ця «буденщина» не дозволяє людині перетворитись на мертву пластикову ляльку у лоні мегаполісу.

То хто ж ВОНА, Кіра Буцім? Прочитавши невеличку довідку про авторку та порівнявши деякі біографічні дані її героїні, знаходимо дещо схоже. Ірина Цілик (авторка поетичної збірки «Ці») є режисеркою за фахом так само, як і її героїня Кіра Буцім (за короткою версією «Бу»). Автобіографізм як одна із яскравих рис жіночого письма: емоційність та відвертість, ліризм та суб‘єктивність.

Життєпис Кіри Бу триває у двох часових зрізах: минуле-теперішнє. Минуле героїні тісно пов‘язане з історичними подіями країни, в якій народилась і котрої, одного дня, просто нестало: «…пішовши за тиждень до третього класу, Кіра дізналася, що вона вже не стане піонеркою, а назавжди лишиться жовтенятком». Відповідно до часових комбінаторик сформована композиція книги. Читач має змогу познайомитись із дитинством та юністю героїні: це така собі ретроспектива з уст уже дорослої Кіри Бу. Хоч і «дорослою» Кіра іноді виглядає досить умовно – так звана дитячість (або інфантильність) як мірило справжності та відвертості є рисою якщо не характеру, то однією зі складових її внутрішнього світу. Власне, саме «подорослішанням» і закінчуються останні сторінки книги, бо, як пише Кірина подруга, - «це не так уже й погано – те, що ми подорослішали» .

(с) тут

гарна книжка, добре, що пощастило віднайти останній примірник у продажу на полицях ЕМПІКу, де "Післявчора" була чомусь запхана в найдалекіший куток на нижній полиці (вочевидь через непопсовість прізвища (Карпа та Забужко буквально тицяються в очі з середніх полиць) та через зовсім неяскраву обкладинку). рекомендую.

похмурі думки про сірі будні: Поваляєва "Ексгумація міста"

загалом у мене є схильність до скуповування чи викачування сучукрліту. у випадку із Поваляєвою та її "Ексгумацією міста" то була данина модному імені радше за поклик чи власний інтерес (і до речі - один із двох випадків, коли я збагнув, що не треба купувати книжки, керуючись модою чи тим, що "про цю книжку багато пишуть / говорять / сперечаються"... зазвичай люди пишуть і говорять про фігню)) )

цей міні-роман - той самий випадок "не-ведись-на-тренд". похмуре пережовування думок та потік свідомості настільки безсистемний, що часом книжка вже незрозуміло про що і навіщо. залишає таке само похмуре враження. сірий кежуал і безпросвітна нудьга, коротше кажучи. і ти лізеш крізь ці мовні хащі, а по той бік ніяк не можеш збагнути "а що усім цим авторка хотіла тобі сказати: чи то що життя фігня, чи то що фігня - це життя". вердикт: читати у стані невизначеної депресивної нудьги для катування мозку.

«Эксгумация города» — роман в новеллах, которые создают образно-стилистическое единство и складываются в целостное видение химерной урбанистики. Это книга о жизни, рефлексиях и эмоциях аутсайдеров, лузеров, представителей маргинальных субкультур. Она украсит книжную полку любителей «классики психоделической литературы» Берроуза, Керуака, или современных ее представителей — Ирвина Уэльша либо Чака Паланика.

ОН приходит домой и узнает, что его девушка Лика (другой вариант имени в тексте — Эля) умерла. После нее остается много текстов: записок, размышлений, дневников.
Фрагменты этих текстов вплетены в дальнейший рассказ, это — эскизы впечатлений, кадры из жизни, эмоции, сны, наркотические видения и т.п. Это и персонажи вроде психически больной девочки, которая сделала 2220 рисунков левого глаза; Гнеся, чьи руки всегда в кетчупе; Ирины Владимировны, которая боится бумажной вермишели, которая выходит из шредера. Это секс Эли с незнакомцем в метро и одновременно — диалог посторонних, которые наблюдают за этим процессом с метафизических высот.

Сюжеты служат декоративным фоном для чувств и впечатлений героини. Лика ходит по городу, то вспоминая какойто фестиваль кино, где она курила канабис с незнакомцами, то рефлектирует над сущностью города. Неожиданно найдя у себя в кармане пачку денег, она не знает, что с ними делать, и, наконец, пересылает их своим друзьям-музыкантам.

Неожиданное, случайное окончание книги выглядит достаточно условным — также рассказ можно было бы оборвать на полуслове где-либо.
По мотивам этой книги написана музыка и выпущен CD (авторское прочтение фрагментов текста под музыку в исполнении оркестра классических инструментов).

(с) тут

з усім згоден, ось тільки порівнювати ЦЕ із Чаком Палагнюком - це знущання над останнім, тому що він помер би від нудьги, читаючи цей доволі посередній потік словобуду (кажу вам як прихильник Чакових творів, усіх без винятку, навіть найбрутальніших). це не урбаністика, любі мої, це просто фігня. велика фігня про маленьку пересічну українку, яка хотіла бути крутою неформалкою, а опинилась там, де опиняється будь-яка фігня. знайомство із сучукрлітом, розпочате з цієї книжки, ризикує на ній же і закінчитись, тому краще НЕ читайте ЦЕ. 15 гривень за книжечку, але відверто кажучи - і цього шкода. стоїть на полиці, якби у нас в місті був рух буккроссерів - віддав би із радістю, може, хтось преться від подібної літ-ри...

те, що відбувається в душі "К югу от границы, на запад от солнца"

давно нічого не писав про свої улюблені чи недавно прочитані книжки. час виправлятись.

Муракамі маю лише в російському перекладі. "К югу от границы" читається спочатку легко, далі - із детективною зацікавленістю, а от фінал книжки трішки розчаровує. історія кохання, яке не відбулося, або відбулося у якомусь збочено-прекрасному вигляді - так би я назвав цей роман. перша його половина настільки легка і невимушена у прочитанні, що потім в другій частині ти довго намагаєшся зрозуміти, в який саме момент ти втратив це відчуття легкості. певно, саме таке відчуття було і в головного героя, коли він намагався збагнути, для чого йому відроджувати давні почуття.

сюжет доволі нескладний: він і вона зростають разом, разом ходять до школи, в них народжується перше відчуття симпатії ще тоді, коли ні він, ні вона ще не усвідомлють своєї чуттєвої природи і своїх почуттів. потім життя їх розкидає у різні боки, вони дорослішають, живуть...щоб зустрітись одного разу і стати таким собі одвічним прокляттям для серця один одному. аромат чуттєвості від головної героїні та самокопання в голові, яке виконує головний герой протягом усієї книги, - соь мабуть те, що найбільше заворожує. це як ліричний фрейдистський аналіз (якщо таке поняття взагалі можливе)...

цитати з роману:

Стоило на горизонте появиться такому человеку, как мне сразу хотелось подойти и сказать: «Эй! Я все о тебе знаю. Никто не знает, а я знаю».

Привык думать и действовать в одиночку. Считать: раз я так думаю — значит, все правильно.

Поступив в университет и переехав в другой город, я попытался обрести новое «я», начать жизнь заново. Надеялся, что, став другим, исправлю допущенные промахи. Вначале казалось, что у меня все получится, но что бы я ни делал, куда бы ни шел, я всегда оставался самим собой. Повторял одни и те же ошибки, так же ранил людей, да и себя заодно.

В двадцать лет меня вдруг обожгла мысль: неужели из меня ничего хорошего уже не выйдет? Все ошибки, которые я совершил, — и не ошибки вовсе. Может, это во мне сидит с самого рождения. От таких мыслей на душе становилось тошно.

Оказалось, я способен причинять зло. Никому никогда вредить не собирался и вот, пожалуйста, — выяснилось, что когда мне нужно, я могу быть эгоистичным и жестоким, несмотря на благие намерения. Такие типы способны под благовидным предлогом наносить страшные незаживающие раны — даже людям, которые им дороги.

Я ничего тогда не понимал. Мне и невдомек было, что можно нанести человеку такую глубокую рану, после которой уже ничего не вернешь, не поправишь. Иногда для этого достаточно одного твоего существования.

Как это ни печально, есть в жизни вещи, которые не вернешь. Уж если что-то сдвинулось с места, назад хода не будет, как ни старайся. Чуть что пойдет наперекосяк — все! Ничего уже не исправишь.

Есть слова, которые остаются в душе на всю жизнь.

Продумываю все варианты. Чем больше думаю, тем отчетливее представляю, как все должно быть устроено.

Иллюзии, из которых были сотканы мои мечты, больше не помогут. Пустота всегда и везде остается пустотой. Я долго был погружен в нее, заставлял себя как-то в ней освоиться и, в конце концов, оказался в той же пустоте, с которой нужно свыкнуться. Теперь моя очередь внушать мечты другим, будить чьи-то фантазии. Вот что от меня требуется. Пусть этим мечтам и фантазиям не будет хватать энергии. Возможно. Но все равно, если в моем существовании есть хоть какой-нибудь смысл, я должен продолжать это дело, насколько хватит сил… Может быть.

«Все живут по-разному, по-разному и умирают. Но это не имеет значения. После нас остается лишь пустыня. Пустыня и больше ничего».

Сколько еще суждено? Никто не знает. Все, что имеет форму, может исчезнуть в одно мгновенье.

Так и будет. Может быть.

повний текст роману можна почитати тут.

books that change the vision: strategy. economy. management

(c) by Jaime Ibarra.

Sometimes.. hey, stop starring at the girl on the photo! She's cute enough, but I'd like to tell you something that is much cuter if you read books about management and strategy in Russian ;))

Sometimes it is useful to dig up the email-box (especially if this is Gmail): you can find out lots of useful and interesting file from the old times. And today is such a day of digging up interesting ebooks in Russian.

If you are interested in economics, management and strategical planning together with strategic marketing, these books will be interesting for you as well as they were for me when I first saw them. If you're interested in on of them or the whole pack - just let me know in the comments to this post, I'll send you them for free in a zip-file for a nice reading time ;) And here they are:

Кьелл А. Нордстрем, Йонас Риддерстрале «Бизнес в стиле фанк. Капитал пляшет под дудку таланта»

Кьелл А. Нордстрем, Йонас Риддерстрале «Караоке-капитализм. Менеджмент для человечества»

Рольф Йенсен «Общество Мечты. Как грядущий сдвиг от информации к воображению преобразит ваш бизнес»

Ричард Брэнсон «Теряя невинность»

Томас Гэд «4D Брэндинг: взламывая корпоративный код сетевой экономики»

Джим Коллинз «От хорошего к великому. Почему одни компании совершают прорыв, а другие нет»

Ари де Гиус «Живая компания. Рост, научение и долгожительство в деловой среде»

Йеспер Кунде «Уникальность теперь... или никогда. Брэнд – движущая сила компании в новой экономике ценностей»

Джерри Поррас, Джим Коллинз «Построенные навечно. Успех компаний, обладающих видением»

«Netoкратия. Новая правящая элита и жизнь после капитализма»

Select one or all of them and write here or email me with a topic "I want books-pack!". Sharing good files is always a pleasure, especially if these are good books ;) Maybe, some of my readers are searching for these books, so I'll be glad to share this files with you.

contest: больше о Яблоках

(с)by Erik Johansson

Во всяческих блогоконкурсах стараюсь не участвовать, ведь обычно это какие-нибудь перфомансы вроде "пригласи 50 своих друзей подписаться на наш блог и получи в подарок какую-то ненужную ерунду или сто ссылок на свой блог" и тому подобная чушь. Поэтому увиденный мною пост про конкурс на ПростоМаке стал приятным исключением:

"Суть - нужно написать интересный и полезный пост для нашего блога и прислать его по адресу prostomac.com@gmail.com Содержание может быть самое разное - от совета для пользователей, личного опыта использования техники, обзора программы либо тематической подборки, главное что бы его было интересно читать и кому-то от прочтения была польза. Естественно, все посты будут опубликованы с сохранениями копирайтов, а если у вас есть блог - то и со ссылкой на него.


Время проведения с 1 марта по 1 апреля. В этот период можно присылать посты и мы их опубликуем. Конкурс будем считать состоявшимся, если мы получим хотя бы 5 постов от читателей.

Приз - бумажная книга "iКона. Стив Джобс". По нашему мнению ее необходимо прочитать каждому, кто интересуется компанией Apple. Книгу мы доставим в любой город, по крайней мере очень надеемся на это. Точнее на службу доставки интернет-магазинов.

Как будет определен победитель? Мы выберем половину постов, которые по нашему мнению наиболее достойны приза, а потом проведем итоговое голосование среди пользователей." (с) текст и подробности - тут.

Ну естественно, займусь написанием статьи :) Тем более, что не так давно завел себе маленькое зеленое "яблоко" с надписью iPod, так что уже есть о чем рассказать :) Всем вам желаю интересных конкурсов в блогах, качественной музыки, хорошего звука и отличного настроения.

books: що мені нарадили

(с) by Andrea Garuti

our time is running out..
(c) Muse
........................

Якщо пригадуєте, було у мене досить довго на мейнфреймі блогу прохання про цікаві книжки. Ось тепер вже час поділитись тим, що мені порадили - як кажуть серед канадійської інтеліґенції - "колєґи та коліжанки" у блогописьменницькій справі.

Отже, почнемо:

Fallen:

"Цветы для Элджерона" (прочитав, супер, сумно, звичайно ж, але під враженням)
Желязни "Бог света"
Бах "Чайка по имени Джонатан Ливингстон" (читав колись давно, років 5 тому. залишило досить неоднозначне, хоча й позитивне, враження; але не йде у порівняння із "Иллюзиями" - то взагалі був для мене позитивний шок і маса думок)

Rednez:
Райс "Вапирские хроники". Все серии.
не читав, якщо є - скинь на імейл :) бо шукати часу мало.

Sofi Frolova aka NEObitchNая:
Маркес "100 лет одиночества"
Сіболд "Милые кости"
жоден із творів не читав, тому читатиму.

Антон:
Минаев "Медиасапиенс" (не читав; читав "The Tелки", в принципі сподобалось, навіть цитат звідти "насмикав", хоча звичайно masscult)

Що зараз читаю я:
"читаю" - це так голосно звучить. Насправді, я все ніяк не почну читати далі, застряг на почтаку прочитання, але зараз "у процесі":
"Тупой панк-рок для интеллектуалов: четыре таракана и "Тараканы" - потому что уж очень хочется узнать правду из "первых рук" об этой рок-команде, многие песни которой я до сих пор люблю (ой, що це я російською :)))) )
"iKона" - тому що Стів Джобс - це людина-епоха, і мені цікава його біографія і те, як він творив "яблучний" бренд і філософію компанії.

Що входить в список must-have:
Жадан "Ефіопія" - тому що на цю книжку чогось всі дуже чекали, а коли стільки народу чекає на виход 1 книжки - це вже не просто так. Ну і ще - мені сподобались його відповіді на питання Віки ака Аврора Зеркальная
Карпа "Про добло і зло" - бо про цю книжку мені всі вуха проторочила Оля :)
Забужко "Сестро, сестро" - бо ця книжка мені вже вчетверте трапляється на очі одразу, коли заходжу в "Емпік" :)

Ну ось приблизно так :)

books: "Мой Рагнарек"

Вообщем-то, данную книгу я выбрал из Фрая (спасибо Лене за все книги сразу в электронном варианте =) ) исключительно потому, что видел о ней раньше неплохие отзывы. А так как киберпанк и фантастика - это "наше всё", то книга мне понравилась. Даже более того - жутко захотелось ее разобрать на цитаты, купить печатную версию, почеркать в ней карандашиком на полях, выделяя дельные мысли и черный юмор, местами циничный, местами правдивый.

Сюжет прост: к главному герою Максу - разгильдяю по жизни, человеку обычному и довольно потребительски относящемуся к людям, с американизированным типом мышления и достаточно циничным юмором - является не кто иной, как Аллах, и сообщает, что последняя битва, именуемая Рагнареком в скандинавской мифологии (чувствуете уже, какой коктейльчик?)) ), состоится под его, Макса, руководством. Ну и собственно мол тебе и карты в руки, постарайся, чтобы этот мир достойно рухнул и чтобы всё красиво прошло. А вот дальше будет с героем много разного: и встреча со сфинксом, который окажется женщиной, и отгадывание знаменитой "загадки сфинкса", которая на деле окажется неприличным анекдотом про геев; и воскрешение пророка Мухаммеда, этакого предприимчивого чувака из древнего арабского мира, который придумал мусульманство; и Джинн, как из мультика у Диснея, с чувством юмора как у нынешнего Доктора Хауса.

А потом еще - "войско человеческое", коллекционер осиновых колов и ретивый поборник христианства Влад Тапиша Дракула, офисные служащие, ворчливый Один и грациозная Афина Паллада, летающие на аэропланах Первой Мировой; Зевс в облике Брежнева; Иуда среди пророков и многое-многое-многое-многое.. Короче говоря, местами смеяться, местами грустить, местами удивляться изобретательности фантазии автора. Закончится всё хорошо, предупреждаю сразу :)

Кому я не посоветую эту книгу? Тем, кто не привык к циничному юмору, тем, у кого догматичное мышление и стойкие религиозные взгляды, рационализм относительно вещей и убежденность в том, что мир всегда развивался правильно; что миром должны управлять профессионалы; что ночью всегда темно, а днем - светло; что есть надо только вилкой и ножом; короче всем тем, у кого консерватизм - второе имя.

Зато я посоветую "Мой Рагнарек" тем, кто не боится смеяться над собой, грустить над мелочами и презирать величие. Ведь в сущности, любое величие состоит из мелочей. Книга читалась легко, оставив после себя такое хорошее ощущение, от которого начинаешь понимать, что при всей лажовости нашей жизни, всё равно нет ничего прекраснее, чем эта самая дурацкая Жизнь (как бы банально это ни звучало).


P.S: цитата с Ozon об авторе:
"Под псевдонимом Макс Фрай пишет талантливый и непредсказуемый художник Светлана Мартынчик. Автор ряда литературных проектов, в числе которых цикл фантастических бестселлеров, большой цикл эссе о литературе и искусстве, популярный словарь-справочник "Азбука современного искусства", тематические литературные антологии, составленные из произведений классиков мировой литературы и современных российских авторов. Иногда псевдоним используется для создания совместных литературных проектов художников Светланы Мартынчик и Игоря Степина. Количество книг, написанных и составленных Максом Фраем, уже перевалило за шестой десяток." (c) Мой Бог, эту книгу написала женщина о_0...

books: "Зачем нужны мужчины" (2009)

(c) by Rankin, «Down Under» Series

Иногда в руки попадаются книги, которые скорее не были объектом твоего интереса, а были превнесены извне. О таких книгах говорят. Их тебе советуют. Ты узнаешь о них из дайджестов. Или от дорогого твоему сердцу человека. С новой книгой Януша Вишневского "Зачем нужны мужчины" получилось именно так. Собственно, я столько наслышался о ней от Иры, что было бы глупо, войдя в один из винницких книжных магазинов, не купить последний экземпляр, стоявший на полке прямо напротив входных дверей под табличкой "Бестселлеры". Произошло это почти полтора месяца назад.

Честно - из рецензий на книгу, виденных ранее было понятно две вещи: 1) это Януш Вишневский; 2) о чем сама книга, толком неясно, причем даже тем, кто ваял рецензии в онлайновых bookstores и журналах, потому что куча восторгов взахлеб и обтекаемых определений, которые сыпались на меня отовсюду - это не рецензии, это пиар, слабый маркетинг и teaser, но не отзыв, не рецензия и даже не обзор. Потому самым оптимальным стало купить и прочесть, дабы составить свое мнение. Раньше не писал, потому как вечно время тратится на что-то другое, хотя эмоции и впечатления от книги до сих пор крутятся в моей голове.


Первое - книга про секс. Это прежде всего. Но так про секс мог рассказать только лирик с дипломом доктора химических наук, одновременно являющийся доктором информатики (хорошее сочетание, неправда ли?=) ). Это настолько же прямо, откровенно, дискусионно, чувственно и в то же время без пошлости или вульгаризма, как фотосеты Рэнкина, картины Стива Хэнка и песни Элвиса. Пока читаешь книгу, хочется то поспорить с великим поляком нашего времени, то согласиться с ним тихой улыбкой, то просто засмеяться о том, как же мы всё-таки действительно соответствуем своему нехитрому предназначению и как тщательно скрываем это.

Второе - книга оскорбительно звучит для "риальных чотких мужыков" и тех, у кого достоинство всё сосредоточилось в штанах, а также в фразах "все бабы - дуры", "все бабы одного хотят", "похотливые сучки" и прочая и прочая. Для остальных мужчин - это познавательный рассказ о наших заблуждениях. О том, что с точки зрения чистой физиологии и выживаемости вида женщины могут прекрасно обойтись без мужчин; о том, что эволюция не исключает того, что человечество утратит потребность в мужском поле; о том, что исключительность - отнюдь не прерогатива от природы; и еще о многих вещах, которые несмотря на парадоксальность и провокативный оттенок, явно указывают лишь на одно - Женщины куда важнее, чем мы, мужчины, привыкли думать. А вот зачем мы им нужны? Об этом, собственно, и задумывайтесь, когда читаете. Ведь ощутить свою нужность, тепло, ласку и понимание женщина может лишь рядом с мужчиной, который знает, зачем он нужен в ее жизни (доводы вроде "мужчина-кормилец семьи", "мужчина сильнее" даааавно уже "не катят": прочтите книгу, и вы сами всё поймете).

Мне книга понравилась. Жаль, что нет возможности приобрести польский оригинал. Она необыкновенно элегантна и написана человеком с хорошим вкусом и безжалостной научной подготовкой. Феминистки будут кричать ему "ура", "чоткие пацанчики" сплюнут и назовут автора "слабаком". А умные люди почитают книгу и сделают свои выводы.

про приватність, Або чому я не читаю "топ"

Image by Getty Images via Daylife

Быть самим собой
Было легко, Теперь -
Тяжелее
Быть самим собой
(с) Бумбокс

Реально, ты ждешь что я что-нибудь скажу?
(с) из "Зайца ПЦ" from Линор Горалик
...........................................

Власне, в часи, коли годинник увесь час синхронізується із сервером, коли нотатки та пассворди на імейлі, а не в блокноті, коли музику, тексти, книжки, думки, щоденник, пафосні цитати, розумні новини та дурні відеоролики ми дивимось одночасно із свого лептопа, все менше залишається місць для того, аби.. бути самим собою, не приховувати чужих думок і своїх не приховувати, відчувати, а не кидати "топові" замітки. Колись, коли я завів ще перший блог, на і.уа, я був ще доста дурним та наївно-щасливим, аби писати в нього все, що хотілося. Потім в мене був період "блог як імідж". Потім - "блог як щоденник, а всі решта - ідіть лісом". А тепер - це спроба детермінувати себе чи світ скрізь себе, чи себе у світі, чи просто це графоманія в кінцевій стадії - не знаю. Не читаю "топових" і певно - не читатиму. Не тому, що нецікаво. Є особистості, які є певним чином скандальними, відомими, чи скандально-відомими. Навіть якщо вони банально посилають на йух більшість коментуючих. Вони це роблять із таким шармом, що навіть цю достобісову дурню можна читати. Але блоги, "заточені" під пошукову оптимізацію, "продажний" контент, "актуальність", лінкопізнаваність (не корпоративні чи фірмові, а особисті) - це така ж маячня (імхо), як "Ока" із двигуном від "Порш". Текст виходить нечітким, думки - штучно-пластмасовими, ідіоми - ідіотськими. Так, це приносить гроші чи бонуси, пізнаваність та "очки" у рейтингах. Та чи приносить задоволення?..

З іншого боку, зіткнувшись на власній шкірі (як-то кажуть) із явищем троллінгу та провокуванням дорогих мені людей, почав задумуватись: а чого взагалі варта наша приватність у час, коли можна зазирнути в інфо майже кожного? Як можна викладати свої відверті думки чи відкрите ставлення, коли суспільство.. Стоп! А з яких пір це ти став зважати на те, що є придурки, яким байдужа цінність реального, а не те що віртуального життя, які човгають немитими кедами по людських душах, дають волю "стьобу" над переживаннями чи емоціями?! Відколи це ти почав зважати на те, що говоритиме "хтось", чи пліткуватиме, чи провокуватиме, чи просто нестиме нісенітниці із широко вискаленими зубами, плюючи отрутою в тих, за кого стоїш ти і хто встане за тебе? Раніше цього не було. І тепер не буде.

А хочеться просто не зважати на них, тих, хто і Мережу намагається відверто "загадити" своїми викидами лайна (прошу вибачення за лексику, але навзвати це по-іншому не можу). Перемагає не той, хто виходить у "топ"; перемагає той, хто здатен зберегти гідність і при цьому не скотитись до рівня ідеалізовано-пластмасового, оптимізованого з усіх боків, приємного на дотик та на гуглопошук "юзера". В кінцевому підсумку, бути собою може й важче, але інших способів буття для АДЕКВАТНОЇ людини не існує.

Читаю: Поваляєва "Ексгумація Міста"

Слухаю: аудіокнига "Искусство словесной атаки"

За вікнами: осінь та перші заморозки

В голові: думки про Неї, про Тебе, про життя, про дорогих серцю людей..

Настрій: задумливий

Справи: блоги для київського замовника, кежуал на основній роботі, якісь шматки буденності, помножені на спроби почати писати оповідання, вести одразу декілька проектів і врешті-решт - зібратись і почати все-таки щось РОБИТИ, а не спостерігати..

Час: ніч, 23:14

Вийшло: щось між мікроблогінгом та макросвітом..

проЧИТАНЕ: Нечипурук "Больно" та інше

(с)Coffee by Rodney Smith

Жизнь - это гипермаркет самообслуживания.... главное на кассе не ах%еть от своего "выбора"...
(с) источник неизвестен

В центрі міста біля магазину припарковано великий чорний джип із "блатним" УА-номером на чотири однакових цифри і дві пари однакових літер. На джипові темним золотом через усі двері з обох боків напис "Иисус Господь" церковним шрифтом. Або в нас дуже заможні священнослужителі, або дуже круті прихожани..
(с) помічено вчора на вулицях Вінниці
.............................................

Власне, трішки про книжки. Читаю якось залпом одразу декілька книжок, а завершив читати Є. Нечипурука "Больно". Одразу скажу: лінк на книжку дати не можу, бо самому кинули на елпошту, тому напряму джерела не знаю. Загальні враження: це російський Чак Паланік у полегшеному (читай - "софтовому", для новачка) варіанті. Навіть ідею у другій частині роману він трішечки підчепив у "Бійцівському клубі". Але книжка для тих, хто освоїв і полюбив Чака, зможе читати і Нечипурука. Книжка трішки "з м'ясом", але порівнюючи за Паланіком - дитячі забавки. Сюжет переказувати не буду, а то все зведеться до кількох банальних речень, і ви мозком, шлунком, інстинктом цю книжку не відчуєте. Мова проста, а натуралізм суворо дозований. Є пару моментів, які варто занести в цитатник і прочитати по декілька разів. Вердикт: чтиво авангардне, жорсткувате, але не настільки, щоб вас вивернуло назовні (жартую). Тим, хто не читав попередньо Паланіка чи хоча б не дивився "Бійцівського клубу" чи фільмів на кшталт "Сука-Любов", краще почитати щось інше, наприклад, книгу "100 рецептів до вашого столу" )))

Наступна книжка, яка "в процесі", але власне,вже набрала чітких обрисів для читання - це Оксана Нєробкая "Будет больно: мой эротический дневник". Я б сказав, що це "Робскі від сучросліт на еротичну тематику": стилістика подачі як у "Casual" від Оксани Робскі, але із закосами під Де-Сада (до речі, абсолютно невдалими як на мене). Коротше, таке собі легке чтиво про дівчинку-дівчину, яка від нудьги та з власної "фішки" у голові, експериментує із БДСМ. Гумор чорний, але влучний. Тим, хто шукає еротичної розпусти, раджу Де-Сада; хто шукає легкого "тіпа соврємєнного" чтива - як раз саме воно. Вердикт: читати в офісі, вдаючи вигляд, що інтенсивно працюєте =)

На черзі: "iKoна: Стив Джобс" (ел.текст, вже почав читати), "Трициліндровий двигун любові" (друкований варіант, куплений вчора в ЕМПІК), "Ексгумація Міста" (звідти ж, ніяк не сягну середини книжки, не йде мені щось Поваляєва..), "Пейнтбол" (ел.текст), "Психологический вампиризм" (здається, аудіо), "Тактика словесной атаки" (аудіо).

Також днями мною помічено пару цікавих ресурсів бібліотечного характеру, де навіть є що почитати:

Про сучасну українську літературу і довкола неї
Журнали та книжки (включно із аудіоверсіями, щоправда, в основному фантастика в аудіо)

Такі ось справи. Всім гарного понеділка та цікавих книжок.



UPD:
На "Буквоїді" добігає фіналу чат із Іриною Цілик. Ось дещо з нього (читати знизу вгору):

Moderator 13:00:41
А я, Ви знаєте, із задоволенням би планувала щось таке, якби хтось інший за це взявся в сенсі організації:). Майже ніколи не відмовляюся, коли мені пропонують якісь виступи, читання і те де: можна сказати, я поки що не наїлася діалогу з аудиторією… Знаю точно, що в кінці грудня виступатиму у Харкові на фестивалі «Харківська барикада»…
Alexandr_UA 12:36:07
Доброго Вам дня! Ще раз - вкотре - висловлю захоплення Вашою творчістю )) і хочу запитати, чи не плануєте Ви виїзні автограф-сесії в інших містах України, окрім Києва та Львова? Чи якісь творчі вечори.. було б цікаво для тих, хто банально не має часу відвідати заходи із Вашою участю у Києві. Дякую за відповідь
Moderator 12:54:13
1. Я знаю, чого б я НЕ спитала. Наприклад, «про що Ваша книга?»:) Якщо чесно, маю не надто багатий досвід інтерв'ю, але вже встигла помітити, що запитання частіше за все є дуже одноманітними. От якби я мала можливість поставити запитання якомусь письменнику (припустімо, Уліцькій, бо я її майже всю останнім часом прочитала), я б жадібно розпитувала про деякі процеси писання, наприклад, роботу з прототипами або сюжетними лініями.
2. Якщо говорити про мою першу повість «Післявчора», дуже дратує, що критика частіше за все пише про неї як «однозначно автобіографічну річ». Хоча, треба зізнатися, я використовувала переважно матеріал, який дуже добре знала (власні історійки, спостереження за близькими, друзями і те де), але перебріхувала його так, як мені було ліпше для книги. Тепер я пишу роман, де хочу створити повноцінні живі багатогранні образи, що не мають нічого спільного з моїм особистісним досвідом. Тільки для того, щоб вони вийшли повноцінними, я хочу добре попрацювати з прототипами, «наколядувавши» багато живого матеріалу в інших людей.
Bask 12:16:57
1. Если бы Вы были читателем, чтобы Вы сами у себя спросили в чате?
2. То, что Вы описываете в своих книгах это - Ваши личные переживания или просто Ваша буйная фантазия? Где в произведениях Вы, а где выдуманные персонажи?
Moderator 12:47:40
Пишу роман, як би патетично це не звучало. Не хочу розповідати, що там і як, бо все поки що дуже швидкозмінне. Єдине, чим хочу поділитися, так це власним ставленням до процесу створення цієї книги. Якщо «Післявчора» писалася стихійно, і зачаття якихось елементів структури неодноразово відбувалось одночасно з їхнім народженням, то тепер я жадібно аналізую кожен свій крок, намагаючись прорахувати всю внутрішню стратегію до кінця. Не знаю, добре це чи погано. Мабуть, симптоматично. От раніше я фільми теж дивилася, як нормальний живий глядач, а тепер бачу всі шви та кишки навиворіт…
mustafa 10:06:59
Іро, над чим Ви зараз працюєте?
Moderator 12:44:59
Певно, у кожного літератора має бути своя ефектна історія про те, як він/вона почав/-ла писати. От, наприклад, не так давно я була на творчому вечері Тетяни Толстої, то вона дуже гостро і смачно розповідала про те, як їй зробили серйозну операцію на очі, як довгий час вона не виходила за межі своєї «чорної кімнати» (бо сонячне світло нестерпно било в оперовані очі), а в результаті такої вимушеної медитації в неї нарешті проявилося бажання писати. В мене такої шикарної історії нема. Я почала писати років у 10 куценькі і дуже патетичні віршики про Батьківщину та всіх її великомучеників, потім разом із пубертатними метаморфозами перекинулася на гормональну лірику, а за тим пройшла кілька неодмінних етапів усушкі-утрускі власної геніальності:). Тепер пишу зовсім інші вірші. Що ж до прози, я ніколи не могла закінчити жодного оповідання, а минулого року несподівано для себе накатала повість. Тепер от працюю над романом. Я не знаю, ЧОМУ. Просто захотілося пи-са-ти!
А особливі книжки… Можу назвати, скоріше, авторів, які на різних етапах життя мене по-справжньому «стурбували»: Цвєтаєва (причому, проза в пріоритеті), Чехов, Достоєвський, Набоков, Кундера, наразі Уліцька…
Артур 14:07:59
Ірина, зазвичай творчі люди спираються на певний базис - чи то досвід, чи результат навчання, читання книжок, відносин з батьками, інколи, навіть трагічних подій. Що для тебе стало таким поштовхом до творчрсті та чи могла ти назвати 5 книжок, які тебе найбільше стурбували серед прочитаного?
Moderator 12:41:18
Насправді, поки що я зробила тільки одне короткометражне кінце, але повірте мені, зняти фільм на плівку своїми силами (в сенсі, без спонсорської підтримки) – це ціла пригода. Називається він «Blue Hour», хронометраж 10 хвилин. Не вмію ловко відповідати на запитання «Про що твій фільм/книга?», але в анотації написала таке: «“Blue hour” – це магічний час удосвіта, який здатен проявляти ті особливі моменти, деталі, звуки Великого Міста, що зазвичай приховані сутолокою та гаміром удень… Це історія про одну із таких передсвітанкових годин життя героїні, що змінює її внутрішній світ».
Назар 11:15:15
Розкажи про свої фільми. Чув, що ти представляла на цьогорічній Молодості фільм. Що це за фільм? Про що він?
Moderator 12:37:36
1. Я маю доволі розпливчастий образ своєї цільової аудиторії. Хто вони – ці люди? Мені це дійсно цікаво, але на відміну від, наприклад, актора на сцені, коли він бачить своїх глядачів та їхні реакції на власну творчість тут-і-тепер, літератор може лише здогадуватися, ХТО і ЯК його читає. Що ж до залежності від аудиторії… Останнім часом я внутрішньо прямую до гармонійного союзу писання, яке проходить через фільтр власної щирості, із зацікавленим зирканням у бік потенційного читача. Гадаю, письменник не повинен писати на догоду натовпу, але йому не слід і перерізати живу пуповину між власною творчістю та больовими точками суспільства.

2. На даному етапі література для мене стала пріоритетним заняттям у житті. Тому це все те, що Ви перерахували, і навіть більше. Правда, щодо намагання заробити цим гроші я можу поки що тільки тихенько (чи на весь голос?) похихотіти )
Андрій 12:11:56
1. Ти знаєш, хто читає твої тексти? Наскільки автор залежить від того, що хоче читач?
2. Що для тебе література? Самоствердження? Намагання заробити гроші? Професія?