Честно говоря, имя "Малкольм Х" я впервые услышал зимой 2006-го, когда подрабатывал написанием эссе для американских колледжей, учась в университете. Помню, что на основе каких-то отрывков из книг и Википедии склепал сочинение, которое (судя по тому, что оно было сразу оплачено и деньги отозваны не были) получило оценку не менее "А-" :) Помню только, что это был какой-то деятель вроде Мартина Лютера Кинга, только более радикальный...
Поэтому, когда на выходных наткнулся на фильм Спайка Ли "Malcolm X" (1993), решил всё-таки восполнить пробел. Фильм - несмотря на совершенно невероятную продолжительность даже по меркам современного кинематографа в более чем 3 с половиной часа - рассказывает не только о становлении черного национализма и исламизма в США (как ответа афро-американцев на ККК), но и хорошо показывает период военных и послевоенных лет в Штатах, каким он был для так называемого "цветного населения": выпрямление волос, чтобы походить на белых американцев, яркие костюмы и танцы, украденные после хореографами всяких "Стиляг" и прочих подобных "новогодних" киноподелок; лакированные ногти гангстеров и расовые предрассудки по обе стороны общественной "баррикады" - это лишь небольшая часть фильма Спайка Ли, снятого по книге о Малкольме Х. Сам фильм снят хорошо и даже не утомляет его немаленькая продолжительность. Еще интересно наблюдать не только за развитием событий, но и за становлением и трансформацией беззаботного пижона в гангстера, затем - в заключенного, затем - из агрессивного неофита и практически расиста в проповедника и защитника интересов. Если у вас найдутся 3 с лишним часа времени - советую посмотреть фильм самостоятельно (правда, почти наверняка придется прибегнуть к онлайн-сервисам или торрентам - в продаже фильмографию Спайка Ли у нас днем с огнем не сыщешь).
И остались от 13 дней года только бумажные самолетики из листков настольного календаря от Яндекса. Точно так же, как большинство из этих самолетиков не особо летают, так и дни не особо были отмечены яркими событиями: просто нормальные (более-менее) выходные и будни. Keep going, keep walking.
С четверга по субботу смотрел по вечерам Boss (2011), отличный сняли сериал (еще не полный сезон), говорят, будет и второй сезон. Сущность политической игры и общества в целом (подкупа, уступок и поиска выгоды даже в невыгодном положении) раскрыта блестяще (хотя к главному герою как-то симпатией не проникаешься, несмотря на все его вынужденные шаги в управлении городом). Кто не видел еще - рекомендую в качестве межсезонной замены для Boardwalk Empire.
Неделю провел в режиме "сон - еда - лекарства - сериалы". После нескольких проб и досмотренных сезонов различных межсезонников пятый день подряд "сижу" на Mad Men. Отличная антология американского общества и бизнеса (не только рекламного, а в целом) за период второй половины 50-х и до начала 70 гг. ХХ века. Куча продакт-плейсмента, множество мелких и крупных деталей и контекстов. За контексты, кстати - от феминизма, борьбы не-белого населения за права, войны во Вьетнаме, coming-out и благотворительности и до вопросов бизнес-этики и типажей в рекламе того времени - так вот, за контексты отдельный громадный плюс сериалу. Три сезона одолел, перешел к четвертому.
Советую тем, кто еще не смотрел, но интересуется рекламой, маркетингом и их развитием. Не только потому, что прототип главного героя, говорят, взят с креативного директора Leo Burnett того времени, а в кадре постоянно поминают BBDO, обсуждают "Исповедь рекламиста", книги Айны Рэнд и прочие кунштюки, на которые современные украинские стартаперы интернет-предприниматели, рекламисты и маркетологи готовы молиться по 2 раза в день. Очень много социальных контекстов, что "принято" и "не принято" было в том время (об этом уже говорил). Забавные примеры видео-продакшна (ролик напитка Patio от Pepsi - запредельный "ужас-ужас" в понимании современной ТВ-рекламы :) ). И вообще очень много любопытного (помимо самой главной линии и героев, за которыми следишь по ходу просмотра). Рекомендую, в общем.
Зазирнув до скриньки, там - нові анонси та рецензії фільмів від The New York Times. Щось, може, до наших кінотеатрів і не скоро добереться, але ж не забуваємо про те, що Інтернет великий :) Усі три фільми - отримали найвищу оцінку критиків цього тижня в NYCity / NYTimes.
I Am Number Four (2011)
Знову супергерої, люди-Х і всілякі суперздібності
We Are What We Are (2011)
Каннібалізм. Точніше - родина каннібалів у сучасному місті. Голова родини помирає, і тепер їм самим треба здобувати їжу. Ага, звучить як дикість. І так, дітям до 16, вагітним і нервовим не можна.
Putty Hill (2010)
Псевдодокументалізм + історія спогадів друзів і родичів того, кого вже нема. Ну і історія багатьох окремих людей через призму друзів, оточення, буднів хлопця, якого вже нема серед живих.
В четверг, 10 февраля начинается Берлинский кинофестиваль. Одна из внеконкурсных премьер — документальный фильм «Ходорковский», над которым режиссер Сирил Туши работал пять лет. Правда, на днях офис режиссера взломали и украли финальные монтажные копии. Режиссер обещает показать резервные и что показ всё равно не сорвется (почитать полностью)
Дивний фільм. Не можу сказати, чим саме мене зачепив: початок та кінець історії непевні, перебіг багатьох подій - сумбурний, деталі - змазані. І одначе - саме ось ця неповнота, нестача деталей, те, що в рецензії The New Yorker назвали словом "intimacy" (але це не "інтимність", це радше "внутрішня напруженість", "буденна близькість") - ось все це робить стрічку про непевність таким впевнено вдалим вибором для перегляду. Кинь монетку - і доля запропонує один із двох сценаріїв: в одному все буде спокійно, в іншому - непевно і тривожно. В одному випадку - це буде життя із сімейними драмами, в іншому - твоє власне життя стане драмою, неначе у кіно. Можна прожити кожен із сценаріїв життя у власній уяві, але в справжній реальності доведеться всього лишень "keep going" - рухатись далі.
Наполегливо рекомендую. Щодо варіантів перекладу (український чи російський) - не в курсі, який кращий, знайшов тільки з оригінальним звуком. Авторське кіно із поглядом на те, що таке вибір.
Особисто бачив лише чверть. А ви скільки з них встигли переглянути цьогоріч?
Трекліст:
1. Ratatat - Nostrand - http://tinyurl.com/2ahhhj9
2. Kanye West - Power - http://tinyurl.com/27mpo83
3. Rooney - Not In My House - http://tinyurl.com/23vpakx
4. Apartment - Fall Into Place - http://tinyurl.com/2fnsnkc
5. Civil Twilight - Letters from the Sky - http://tinyurl.com/2fwrlys
6. SUNBEARS! - Little Baby Pines - http://tinyurl.com/26d9brn
Це тізер. Повнометражку обіцяють у 2013-му році. Фільм для кінотеатрів на 145 хвилин і телеверсію із 12 серій на 260 хвилин в цілому. Твір Булгакова - бездонний колодязь для "добування креативу", очевидно.
Це один із випадків, коли складно написати рекомендацію, не перетворивши її на спойлер. Не лише через те, що побачити в головній ролі настільки складної і доволі важкої для сприйняття стрічки Джареда Лето - це несподівано (я не бачив трейлера, не читав жодних відгуків перед тим, як дивитись цей фільм: просто мені порадила цей фільм людина, котра входить до числа тих 5 людей, чиїм смакам відносно кінематографу я маю необачність довіряти:) ).
Це - майже дві з половиною години з теорії струн, ефекту метелика та кота Шрьодінгера. Якщо людською мовою - це майже дві з половиною години про те, що можливо все до тих пір, поки не зроблено остаточний вибір. Про те, що найменша дрібниця може вирішити все подальше життя аж до моменту смерті. І про те, що помилковим може бути будь-яке із рішень по обидва боки монети.
Фільм, який можна покинути дивитись вже через годину. Щоправда, тоді ви так і не дізнаєтесь, в чому фішка :) Окремий плюс - саундтрек (правда, чудовий малазійський спірічуел із The Red Thin Line яким чином опинився серед треків до фільму - неясно). Фільм, який можна подивитись лише раз, а обдумувати - не один день. І можливо, - навіть варто було піти на нього до кінотеатру.
Наступний випуск рекомендацій зі світу кіно. Знову п'ять трейлерів, знову - невпевненість в тому, що всі ці кінофільми дійдуть до вітчизняного екрану. Як завжди, будемо рятуватись онлайн-сервісами та торентами :)
'INHALE': історія про "чорних трансплантологів" і про те, як юристи теж мають порушувати закони
Дійшла черга до нових трейлерів та рекомендацій від рубрики Movie Overview найвпливовішого видання світу. Сьогодні на черзі - 6 трейлерів до нових кінострічок (не виключено, що до вітчизняного кінопрокату дійдуть не всі з них).
'HEREAFTER' від Клінта Іствуда: про медіума та життя після життя
Сьогодні вирішив започаткувати традицію щотижня робити добірки із фільмів та рецензій, які рекомендують оглядачі та критики у "Нью-Йорк Таймс". Дуже часто є цікаві фільми, які ніколи так і не дійдуть до українського прокату. Однак це не має означати, що про них не варто знати і не варто шукати ці стрічки на закордонних чи вітчизняних ресурсах. Отже, розширюємо знання про кіномистецтво сучасності.
Японське кіно - це взагалі доволі непередбачувана штука. З одного боку - це суцільний треш та безліч стрічок із справжнім "м'ясом" у кадрі. З іншого - це такі стрічки як "Мої дощові дні".
Історія про те, як кохання змінює світ 17-літня дівчина закохується у вчителя коледжу і як почуття здатні змінити людину від легкого та безтурботного життя утриманки їй захочеться повернутись до себе справжньої. Про людяність та підступність. Про дружбу і ще - про досить дивні і звичайно-незвичайні речі. Не дуже передали куті меду із романтикою та "сльозами і соплями", додали гарний саундтрек і не надто награні переживання. У підсумку - вийшла ось таке сучасне японське кіно "про любов". Гарне кіно. Фінал, щоправда, трохи занадто ідеалістичний. Але решти фільму це не псує.
Чомусь нагадало мені "My Blueberry Nights" - не лише за співзвучністю назв, але - мабуть - через наївність та щиру незіпсовану душу однієї із головних героїнь фільму, Томоко. Рекомендую і вам. Особливо, якщо надворі йде дощ. Окремий бонус - хороший саундтрек. Вдалося розшукати озвучку лише одноголосу або оригінал із російськими "сабами", можливо, вам пощастить більше.
Час робити оригінальне кіно минув. Робіть оригінальне кіно про кіно без самого кіно. Інтрига, напруга, документалістика - і вже саму стрічку і дивитись не треба. Найкрутіше - це зробити фільм про фільм, який ще ніхто не бачив. Чим не тренд? :)
"З першого погляду" (Un regard) - одна з короткометражок циклу "Magic Paris", 2009 року представленого вітчизняному глядачеві. Історія про те, що те, що перше враження - завжди оманливе. А ще - це вдалий зразок, як можна зняти класний фільм фактично без жодної репліки.